Хустський замок, як своєрідний символ міста

ІНФОРМАЦІЯ №1

Хуст, як укріплений населений пункт, існував вже в Х ст. а розселення слов'янського і давньоруського населення відбувалось ще раніше. Замок будувався понад 100 років і в основному був зведений у 1191 р. Існують свідчення, що свого часу на Замку було знайдено будівельний камінь з цією датою висіченою на ньому. Після цього кам'яна споруда неодноразово добудовувалась і зростала. Поневолений люд у міхах виносив каміння на вершину гори, причому, 10-річна повинність протягом забудови поширювалась на кожного, у тому числі і на дітей. Цей “кам’яний феодал”, окрім захисту кордонів і приборкання русичів, охороняв соляний шлях, що пролягав від Солотвинських копалень уздовж Тиси. Замок відігравав вагому стратегічну роль, перебуваючи у складі різних державних утворень – Угорського королівства до 1526 р. (період з 1281 по 1321 рр. належав Галицько-Волинському князівству), а згодом Трансільванського князівства до кінця XVII ст. Це був сильний опорний пункт, підступно здобутий і спустошений ордою Батия, а після відбудови – об'єкт численних татарських і турецьких нападів, міжусобиць феодалів та коронованих осіб, осередок антигабсбургської боротьби. Ще в 1329 р. король Карл Роберт дарував Хусту статус коронного міста з відповідними привілеями, адміністрацією, бюджетом, а згодом і символікою. Деякі дослідники вважають це актом впровадження елементів магдебурзького права. У 1514 р. Замок опинився в руках повстанців – куруців у ході селянської війни під проводом Дьордя Дожі. 1594 року 80-тисячна татарська орда спустошила та пограбувала Хуст і околиці, але Замок так і не здобула. Не взятий Замок був і в ході великого татарського набігу 1659 р. В 1661–1662 рр. під час турецької навали в Мараморош, війська будинського візира також не спромоглися заволодіти Замком. Перебуваючи тоді в Хусті, турецький письменник і мандрівник Евлія Челебі, згодом у своїх 10-томних історичних записках згадував: "Хустський замок розміщений на вершині гори Хассана, стіни його високі і товсті, міццю своєю він схожий на фортецю Іскендер, бо висота веж його сягає небес". Пізніші набіги татар також були безуспішні. З кінця XVII ст. Трансільванія завойовується Австрією і Замок відіграє важливу роль під час антигабсбузьких воєн Трансільванських князів, зокрема в ході визвольного повстання 1703 - 1711 рр. під проводом Ференца II Ракоці. В 1703 р. повстанці–куруци заволоділи замком, а в 1709 р. трансільванська шляхта провела тут свій Сейм (з'їзд), на якому прийняла рішення про незалежність від габсбурзької корони. Та згодом, вже перебуваючи в складі Австрійської Імперії, Замок з середини XVIII ст. втрачає своє стратегічне значення, 3-го липня 1766 р. удар блискавки в порохові склади смертельно зруйнував будівлю. Майбутній австрійський Імператор Йосиф II під час оглядин замку в 1773 р. дійшов висновку про його фортифікаційну непридатність. А в 1788 р. сильна гроза остаточно доконала його. Після цього власті дозволили розбирати каміння для міських забудов.

ІНФОРМАЦІЯ №2 Хуст – місто районного підпорядкування, центр Хустського району. Розташований у підніжжі гір на просторій рівнині. Бурхливі води Тиси, зливаючись з Рікою, наче обіймають місто з двох боків. В центрі міста тече річка Хустець, від якої очевидно , й походить назва міста .І 6,697 І Археологічні розкопки, проведені працівниками Академії наук УРСР в Хусті на Замковій горі та його околицях у 1947 – 1961 рр., свідчать про те, що на території сучасного міста , ще на початку нашої ери жили носії культури карпатських курганів – безпосередні предки однієї з слов”янських груп, - літописних білих хорватів .І 6,697 І Колись Мараморошчина, тобто Східне Закарпаття, входило до складу Римської імперії, а з У століття було частиною Болгарського царства – давньої держави на берегах Дунаю .І 17,1 І Вже в ІХ –Х століттях на Хустській Замковій горі існувало слов”янське чи давньоруське городище або укріплене поселення. Хоч археологічні дані свідчать про те, що люди розміщались на мешкання в низинних районах біля річок. А що стосується Хустського замку як оборонного укріплення в цей період, то він ні в яких джерелах не значиться .І 12,8 І Літописні повісті розповідають, що замок побудували розбійники. Але довести це не можливо. Та мало ймовірне таке твердження. Може колись і була на його місці невелика фортеця, яку потім замінили сильною камінною спорудою. Іоанн Товт на основі записок невідомого автора пише, що близько 1070 року напав на Угорщину ворог через Мараморош, котрий був потім вождями Гейзою та Ладиславом розбитий і розбігся по краю. На кінець, мов, корль Ладислав у 1090 році наказав недалеко від місця перемоги побудувати замок, який пізніше дістав назву - Хустський .І 10,15 І Ще один цікавий факт, який читаємо в матеріалах І.Товта, що Хустський замок був побудований для захисту кордонів Мараморошу і для приборкання переможених русичів. Автор приводить архівні дані, що замок на час королювання Бели ІІІ (1172 – 1196) вже був готовий, бо тут знайдено камінь з цифрою 1191. Можна вважати, що звідси взяло свій початок і місто, яке згодом розрослося біля Замкової гори. А щодо дати 1090 року про початок зведення замку королем Ладиславом , можна зауважити, що власне він розпочав. А його наступники продовжили й завершили будівництво, впорядкували закони, які санкціонували підкорення феодальною знаттю занадто вільних ще тоді горян .І 12,10 І Але існує ще й народна версія зведення замку, ось така легенда про будівництво Хустського замку: “ Давно то було, сімсот років тому. Наш край був вкритий великими лісами, а де була рівнина і ліс розкорчований, то там землі були дуже родючі. Приїхав якось сюди воєвода Хуст на лови. Полюбилися йому сі місця. І захотів тут жити на якійсь горі, аби бачити все своє багатство. А там де тепер стоїть замок, не було гори, лише невелике підвищення. І задумав Хуст на тому підвищенні вчинити гору, а на горі, на самому вершечку, вибудувати замок. І завів воєвода панщину. З усіх сіл змушені були йти люди відробляти панщину на будівництві замку. Дуже тяжко було зводити той замок: каміння близько не було, носили і глину, і воду. І каміння, і глину носили бесагами день і ніч, доки не наносили цілу гору, висотою понад сто метрів. На вершку гори почали будувати замок. Можна казати , що замок побудовано на кістках людей, бо не один вмер на тім будівництві. В окремих місцях пан розпорядився будувати стіни із малтеру, змішаного на білкові з яєць, бо такий малтер дуже міцно держить. Люди з голоду пухли, але всі курячі, гусячі, качачі яйця повинні були здавати на будівництво замку. Коли замок був готовий, зробили довкола гори гвинтову дорогу, аби в замок можна було їхати на возі. На випадок, коли б вороги напили на замок, у ньому не було двох речей: колодязя та підземного ходу. Примусили людей копати колодязь та підземний хід. Гайдуки стояли з палицями і підганяли людей, аби швидше копали. Сто п'ятдесят метрів у глибину викопали, поки дійшли до води. Три роки затратили на колодязь. А підземний хід від Хустського до Королівського замку рили дев”ять років. Коли замок був готовий, воєвода Хуст поселився у замку. Привів із собою багато війська, привів у замок свою дружину Тису та двоє дітей – доньку Ріку і сина Хустеця. Аби підлеглі знали, хто ними править, воєвода дав вибубнувати, що в його честь місто буде назаватися Хустом, найближча ріка – Тисою, а дві менші річки, що впадають у Тису – Хустецем та Рікою.” І 4,76 І Цей “кам”яний феодал” , крім захисту кордонів та приборкання русичів, охороняв соляний шлях , який ішов від Солотвинських копалень вздовж Тиси .І 15, 1 І Протягом століть Хустська фортеця відбивала напади ворогів. Великій бій охоронці фортеці дали татаро–монгольським ордам хана Батия в 1242 році .І 6,698 І Масивні кам”яні мури метрової товщини і заввишки в багатоповерхову будівлю, які до того ж служили своєрідним подовженням конусоподібної гори ( турецькі літописці називають її горою Хасан ), вражали своєю похмурістю та неприступністю. Неабияку лють у завойовників викликало безсилля проникнути за потайні мури середньовічної фортифікаційної споруди. Не випадково, не взявши піднебесну твердиню приступом у 1241 році, озвірілі орди хана Батия почали її облогу. Методично днина за дниною протягом місяця ( принаймні, так сповіщає літопис ) азіати– варвари розрушували замок вогнеметами і кам”янометальними пращами. Коли ж чужинці вкотре брались за драбини, аби видертися на замкові мури, на їхні голови лилась кип”яча смола. Вдерлися ж завойовники на замкове подвір”я лишень по трупах його доблесних захисників .І 17,3 І Після відступу татаро–монголів замок було знову відбудовано. У 1281 – 1321 рр. він входив до складу Галицько–Волинського князівства. Із зростанням стратегічної ролі фортеці, навколо неї збільшувалося поселення . І6, 698 І В 1329 році король Карл Роберт подарував Хусту статус коронного міста з належними привілеями, адміністрацією, бюджетом, а з часом із символікою(пізніше австрійський імператор Леопольд І дарував місту герб) . Деякі дослідники вважають це актом введення елементів магдебурського права. В 1514 році Замок потрапив до рук повстанців – куруців під час селянської війни на чолі з Дьордєм Дожем. 1594 року 80-тисячна татарська орда спустошила і пограбувала Хуст та околиці, але Замок так і не дістала. Не взятий Замок був і під час великого татарського набігу 1659 року. В 1661 – 1662 рр. під час турецького нашестя в Мараморош, війська будинського султана також не спромоглися оволодіти замком. Знаходячись тоді в Хусті, турецький письменник та мандрівник Евлія Челебі, пізніше в своїх 10-томних історичних записках згадував: “Хустський замок розташований на горі Хасан, стіни його високі і товсті, своєю міццю він схожий на фортецю Іскандер, так як висота його башт сягає небес...” .І 15,1 І На початку визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца ІІ Ракоці у 1703 році повстанці, керовані Я.Маяшем та А.Кішем, оточили фортецю і 17 серпня 1703 року оволоділи нею та містом, захопивши багато рушниць, мортир, різних припасів .І 6,699 І Коли повстання було жорстоко придушене, Хуст зазнав варварський руйнувань, а населення міста – жорстоких репресій .І 6,699 І Розлючений діями мешканців Хуста австрійський імператор видав наказ про зруйнування Хустської фортеці. Але наказу не було виконано, бо на Хуст у 1717 році напали татари. Та ординці не наважилися напасти на Хустський замок і, пройшовши по лівому березі Тиси, поспішили втекти із здобиччю до Криму. І 6,699 І 29 червня 1749 року намісницька рада дійшла висновку , що Хустський замок повністю втратив своє стратегічне значення і прийняла рішення перевезти військовий матеріал в Кошице .І 18, 1 І На той час Хустський замок вважався недоступною твердинею. Та в 1766 році під час грози над Хустом блискавка вдарила у порохову вежу фортеці і запалила її. Так скінчилася історія Хустського замку . І 6, 699 І У народі побутує легенда про те , ніби у порохову вежу із дерев”яного канону (гармати) влучив легендарний народний опришок Пинтя .І 17, 4 І З того часу Хустський замок почав швидко руйнуватись. У 1796 році сильна гроза повалила вежу південно–східної частини замку, а наступного року влада дозволила розібрати східну стіну і прилеглі до неї частини замку для спорудження в місті католицької церкви, куди було перенесено і дзвін Годинникової вежі, а також баштові куранти . І 13 І Після руйнівної пожежі про реставрацію фортеці годі було говорити. Правителі Марамороша байдуже спостерігали на руїни колись неприступної твердині, головний вхід до якої завалило каміння. Злощасна блискавка викреслила з реєстру існуючих унікальну фортифікаційну споруду, від якої зосталися лише мури, рештки веж і господарських будівель. За свідченням істориків у 1798 році чергова буря зірвала останню фортечну вежу. Під впливом природних стихій захисні мури почали повільно руйнуватись . І 17, 5 І. У 1799 році королівський ерар дозволив розібрати окремі мури для будівництва в місті римо-католицького костьолу. Так закінчилася багата подіями історія Хустського замку, об мури якого розбивалися навали іноземних завойовників . І 17,5 І Опис фортеці до руйнації. У стінній кладці використано переважно місцевий матеріал: камінь, пісок, сланці, галька, вапно. Зв”язуючим матеріалом в розчині служив сир і яєчний білок. Кожна частина замку була як маленька фортеця, що могла вести оборону і тоді, коли інші були взяті ворогом. У цілому вони складали добре укріплену цитадель. Замок мав своєрідне планування. В ньому було два двори. Один з них - “князівський” або внутрішній, другий – господарський або “передзамчя”. В замок вела серпантинна дорога. Підступи до неї прикривались міцною вежею. Над зовнішніми воротами підіймались з двох боків квадратні вежі. Ліва вежа прикривала і південну частину замкової стіни. Вхід в замок проходив через ряд чітко продуманих перепон. Перед головними воротами був виритий рів шириною 8,5 метра, через який був перекинутий підйомний міст. Він у піднятому положенні закривав аркоподібні ворота. Далі дорога вела до других воріт. Над нею підіймались башти. Одна з них служила як пороховий склад і виділялась своєю циліндричною формою, частина якої збереглася до наших днів. Лише прорвавши укріплення внутрішніх воріт можна було потрапити в середній замок, західний край якого прикривав могутній кильовий бастіон. Він служив тренувальним плацом. Вхід у внутрішній замок прикривали ще одні ворота. Він був розташований на 6-8 метрів вище від “підзамчя”, відокремлений і оточений з усіх боків п”ятнадцятиметровою стіною з багаточисленними бійницями у два ряди. За нею тягнулась ще одна кам”яна стіна, яка нагадувала коробку розміром 20 та 40 метрів. Тут були розташовані сади та житлові приміщення. На території “верхнього замку” під пороховою вежею знаходився 160 метровий колодязь, який забезпечував гарнізон і мешканців водою. До круглої вежі примикав великий зал з високими стінами та наскрізними дверима. Верхню частину внутрішнього замку охороняли квадратна часова башта з дверима. Вона завершувалась куполом, який вінчався великим позолоченим хрестом. Зимові покої володарів і коменданта були розташовані на другому поверсі внутрішнього замку. З великих вікон відкривалися мальовничі краєвиди на Тису , на дорогу, яка вела під замок. Ця частина замку добре відображена у десятитомній праці турецького мандрівника ХУІІ століття Евлія Челебі (У том). І 12,15І З метою ефективної протидії ворогові при атаці і штурмі та на випадок захоплення ним частини укріплення, на південному кінці замку було побудовано башту, верхня частина якої служила арсеналом, середня - каплиця, а нижня пороховим льохом. Ця міцна башта – новий тип фортифікації, один з основних його елементів. Вона названа баштою “Фердинанд”, бо була побудована за наказом імператора Фердинанда І у 1554 році. І 12,15 І Отже, за даними джерел на території , яку займає місто Хуст здавна жили слов”яни, більше того тут існувало слов”янське городище. Замок було збудовано на цій місцевості як важливий опорний пункт, що мав вагоме стратегічне значення. Його було зведено за сто років: з 1090 року ( часи Ладислава Святого) по 1191 рік ( часи Белли ІІІ ) . Будувався цей “кам”яний феодал” дуже важко, оскільки мав масивний план. Замок збудували нездоланним, здавалося, що тоді міцнішої фортеці не було. І це дійсно так, адже, замок був неприступний ні для турецьких набігів, ні для різних народних рухів. Взяти фортецю можна було тільки обманом, але не приступом. Татари після багатьох нападів на край вже, покинули були навіть спроби оволодіти твердинею, і з часом стали обходити його стороною. Як не прикро, замок зрештою впав, але впав він не від рук ворогів, а за примхою стихії ( пожежі ) і часу. Роль замку дуже важлива для історії. Фортеця за час свого існування не раз опинялася в центрі найзначніших подій краю. Цей могутній замок багато років був предметом гордості різних заможних його володарів. Зведення кам”яної фортеці, що її опис і в наш час вражає уяву, вплинуло не лише на політичне, а й на культурне життя регіону, адже Хустський замок був не лише важливим стратегічним пунктом, але й видатною пам”яткою архітектури, зведення якої, певно, вплинуло на розвиток будівництва на Закарпатті та в Угорщині.

назад>>>