назадПоп С.С.   

ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАКАРПАТТЯ

    Вступ
1. Кліматичні ресурси
2. Паливно-енергетичний потенціал
3. Земельні ресурси
4. Водні ресурси
5. Мінерально-сировинні ресурси
    Висновки

Вступ

Початок третього тисячоліття цивілізація зустріла усвідомленням необхідності докорінного перегляду взаємостосунків в системі « суспільство – природа». Людство, зрозумівши загрозу своєму  існуванню через колосальні масштаби руйнації природних систем споживацьким підходом до використання матеріальних ресурсів за ідеологією «покорителів природи», відчуло гострий дефіцит інформації про соціоприродні системи, про закономірності їх багатовікової еволюції. Тому у суспільства появилась необхідність в інформаційному ресурсі щодо того як не допустити глобальну соціально- геоекологічну кризу, в створенні такої інформаційної моделі природокористування, за якою можливо на глобальному і локальному рівнях оптимізувати взаємодію суспільства і природного середовища. Така взаємодія стосується і матеріальної, і інформаційної, і духовної сфер. Це надзвичайно масштабна і складна задача. Адже необхідно аналізувати і систематизувати величезні потоки інформації в просторово-часовому вимірах як щодо якісних, так і кількісних змін багатьох складових природного середовища, щодо впливу на ці зміни людської діяльності, а також щодо взаємостосунків між народами. При цьому в різних регіонах планети необхідно враховувати особливості природно-кліматичних, етнічних, релігійних, політичних умов, особливості природокористування, культури та традицій народів. Розвязання цієї глобальної проблеми неможливе без  відповідної цілеспрямованої роботи на локальному рівні.
В цьому сенсі актуальним є постійний моніторинг на рівні області потенціалу наявних основних природних ресурсів, динаміки їх змін та раціональності використання, аналіз можливостей покращення ефективності та водночас обмеженості природокористування. Ефективність та обмеженість- це засадницькі принципи, яких людство повинно дотримуватись, щоб гармонізувати взаємостосунки з Природою і досягти збалансованого розвитку на далеку перспективу.
Автор впродовж останніх п’ятнадцяти років намагається відслідкувати динаміку змін природно-ресурсного потенціалу (ПРП) Закарпаття. Ним написано відповідну книгу «Природні ресурси Закарапаття», яка була видана у 2002 році та перевидана з доопрацюванням у 2003 році  На часі назріла необхідність її перевидання з урахуванням змін за останні роки. В цій публікації  викладено, як видається автору, найважливіше щодо таких природних ресурсів Закарпаття як енергетичні, кліматичні, земельні, водні та мінерально-сировинні. Про рослинний і тваринний світи, які є унікальними на теренах області, тут не йдеться. Зазначимо лише те, що не випадково в Закарпатті найвищий відсоток території займають природно-заповідні об’єкти. Серед них: Карпатський біосферний заповідник, Національний природний парк «Синевир», Ужанський національний природний парк, який входить до Біосферного трилатерального заповідника «Східні Карпати» та інші регіональні та місцеві природоохоронні обєкти. Більше половини території області- це площі лісового фонду, які вкриті лісами, що найкраще збережені в Українських Карпатах, з понад 200 млн. куб. м. стиглої деревини, з найбільшими та найкращими в Європі буковими пралісами, з багатим біорізноманіттям, з найвищими в Україні горами та мальовничими краєвидами. Хто мандрував тут раз обов’язково захоче сюди повернутися ще не раз.

На початок статті

1. Кліматичні ресурси

Клімат Закарпаття є помірно континентальним з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою. Зазначимо, що клімат Закарпаття в Українських Карпатах є найсприятливіший за кількістю комфортних днів для активного відпочинку. Тут переважає морське повітря помірних широт, яке південно-західними вітрами переноситься з Атлантичного океану і Середземного моря. Морське повітря зумовлює в зимовий період досить високі температури і відносну вологість повітря. Зрідка зі сходу переносяться континентальні повітряні маси.
Навесні та восени посилюється вплив прохолодних циклонів із Атлантики та Середземномор’я. Вторгнення холоду з півночі зумовлює заморозки, які часто завдають шкоду, особливо ранньому овочівництву і садівництву.
Влітку переважають потоки повітряних мас із південно-західного і західного напрямків. Найбільш тепла погода встановлюється, коли надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки.
Осінь також тепла, тривала в часі (3-3,5 міс.), з плавнішим перепадом температур, ніж весна. Однак можливі ранні заморозки, особливо в горах. Часті тумани.
Неоднорідність рельєфу земної поверхні Закарпаття і  особливості циркуляції повітря суттєво впливають на процеси поглинання і перетворення сонячного випромінювання, на процеси теплового і водного обміну. Тому кліматичні умови на території області дуже різняться і залежать як від висоти над рівнем моря, так і від орієнтування та експозиції гірських схилів. Останнє суттєво впливає на кількість опадів в залежності від напрямку вітрів на схилах. Тому, перш ніж розглянути, як змінюються протягом року в різних місцях області температура, опади і радіаційний режим, охарактеризуємо вітри.
Вітер за напрямком і силою різний не тільки в різних місцях області, але й протягом доби в кожному з них. На кліматичній карті (рис. 1) у 8 містах області зображено середньорічний напрям вітру і його повторюваність (цифри біля стрілок). У низинних районах переважають вітри: взимку – південно-східні; навесні – південно-східні й північно-східні; влітку – північно-західні та північно-східні; восени – південно-східні. Середньорічна швидкість вітру у різних місцях становить 1,2-2,4 м/с, тоді як максимальна швидкість зареєстрована в районі міст Хуст і Міжгір’я становить 40 м/с, а в м. Ужгород – 28 м/с. В Ужгороді сильні вітри (понад 15 м/с) частіші взимку і навесні. Вони віють з північного-сходу і несуть через гори холодні повітряні маси. На високогір’ї вітер зі швидкістю 40 м/с спостерігається майже щороку (наприклад, на г. Плай). Влітку сильні вітри (>15 м/с) короткочасні, супроводжуються зливами, грозами, градом. Іноді завдають значну матеріальну шкоду, наприклад, вітровали у гірських лісах, спричинені ураганними вітрами. Інколи влітку на Закарпатті спостерігаються сильні шквалисті вітри, урагани та мікросмерчі, які мають локальний характер.
Для області характерна гірсько-долинна циркуляція внаслідок випромінювання тепла й охолодження приземних шарів повітря. Гірсько-долинні вітри (особливо в долинах річок Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва) дмуть вдень у напрямку гір, а вночі – навпаки.
Температурний режим в області складний, що видно з аналізу кліматичної карти (рис.1), де приведено ізотерми середньорічних температур у липні й у січні, а також річний хід температури (за місяцями) для трьох пунктів спостереження (Ужгород, Рахів, Уст-Чорна).кліматична карта

Цей хід майже співпадає з річним ходом притока сонячної радіації.
Із збільшенням висоти території над рівнем моря температура повітря знижується, тобто наявний вертикальний температурний градієнт. Він становить в середньому  близько 0,8о С на 100 м перепаду висот. Отже, найнижча температура у високогір’ї. Так, середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить мінус 7,8о С, тоді як у низині (м. Ужгород) тільки мінус 3,1о С, а влітку 11-14о С у високогір’ї і 20-21о С на низині. Прийнято виділяти в Карпатах шість вертикальних кліматичних зон: дуже теплу (сума активних температур >2600о С), теплу (2400-2600о С), помірну (1800-2400о С), прохолодну (1400-1800о С), помірно-холодну (1000-1400о С) і холодну (нижче 1000о С). Із них у Закарпатті тільки три перших.
Важливим показником тепла для практики є сума активних температур, тобто сума середніх добових температур за період, коли вони перевищують +10о С .Ця сума для низинних районів становить в середньому 3200о С (185 днів), передгірних – 2900о С, гірських – 2200о С (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (південні схили поблизу м. Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600о С. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття досить висока (9…10о С), для порівняння у Ялті (12 м нрм) – плюс 12,5о С.
Найвища температура повітря (абсолютний максимум) становила у низинно-передгірній зоні 41о С, у горах 37о С, а найнижча (абсолютний мінімум) -33о С у низині і -36о С у горах. За межами Закарпаття, у Карпатах, зареєстровано абсолютний мінімум температури -42о С.
Зима, тобто період, обмежений датами стійкого переходу (восени і навесні) середньодобової температури через 0о С у бік її зменшення, розпочинається у низинних районах у першій-другій декаді грудня, а закінчується в другій половині лютого. У горах зима наступає раніше – в третій декаді листопада і триває до початку березня. Тобто тривалість зими в низинних районах близько 2 місяців, тоді як в передгір’ї ~3 місяці, а в горах – 4-5 місяців. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами. Є роки зі значним сніговим покривом, а рідко є й такі, коли стійкий сніговий покрив взагалі не формується.
Весна у області починається у третій декаді лютого і закінчується у другій декаді травня і триває близько 80 днів. У горах, з підняттям на кожні 100 м висоти, початок весни запізнюється на 2 дні, а кінець – на 8 днів, тобто весна у високогір’ї значно триваліша (до 180 днів). Температурний режим у цей сезон нестійкий: теплі дощові дні чергуються сніжними, морозними, ясні сонячні дні – похмурими, дощовими. Заморозки у повітрі закінчуються у другій декаді квітня у низинно-передгірних районах, у першій декаді травня в гірських.
Літо (перехід середньодобової температури через +15о С у бік її підвищення) в низинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). В горах на висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60-70 діб, а вище 1000 м – літо короткотривале.
Осінь у Закарпатті триває в середньому 80-100 днів (з другої половини вересня до першої-другої декади грудня у низинній зоні і з кінця серпня до кінця листопада у горах. Перша половина її – переважно тепла та суха, а у другій – збільшується кількість днів з дощами і туманами. Осінні заморозки наступають в горах у кінці вересня, а в низовині – у другій половині жовтня, іноді й раніше.
Опади розподіляються дуже нерівномірно як по території області, так і протягом року. На кліматичній карті (рис.1) приведено розподіл середньої річної кількості опадів по території, а також річний хід у трьох пунктах спостереження (Ужгород, Рахів, Уст-Чорна). Максимум опадів припадає на тепліші літні місяці, інколи на осінні. З ростом висоти місцеположення території кількість опадів зростає. Так, в Ужгороді, наприклад, в середньому за рік випадає 805 мм, в Хусті – 1095 мм, а в Руській Мокрій – 1499 мм. Середньорічні опади в низинній зоні становить 600-800 мм, а в горах – 1000-1500 мм. Значні коливання опадів бувають між роками, а також в окремі місяці або дні року. Бувають роки високої водності, коли за рік випадає 1600-2400 мм при середній багаторічній нормі 1000-1200 мм. У такі роки частішають паводки, які є характерними для гірських Карпат навіть в роки з опадами в межах норми, але при збігові несприятливих кліматичних умов. Прикладами катастрофічних паводків, які завдали більшої шкоди, ніж численні попередні, є дві останні: у листопаді 1998 р. і у березні 2001 р. Для Закарпаття характерні осінні паводки. Березневий 2001 року паводок є винятком. Це, певно, є аргументом на підтримку тих фахівців, які вважають причиною все частіших і руйнівніших паводків не тільки несприятливі гідрометеорологічні умови і глобальні чинники, але й суттєве порушення транспіраційних функцій гірських лісів через недоліки у веденні лісового господарства, особливо у другій половині ХХ ст.
Сніговий покрив у низинних районах рідко буває стійким. Він встановлюється на початку грудня, а в горах – на місяць раніше і лежить майже п’ять місяців (Плай, 1330 м нрм). У багатосніжні зими товщина снігового покриву може досягати 150-200 см в горах і 70-80 см у низинних районах. В горах можливі снігові лавини після інтенсивних снігопадів і хуртовин, а також під час відлиг.
Радіаційний режим характеризується тривалістю сонячного сяйва, тобто часу, протягом якого сонячні промені безперешкодно проникають на дану територію земної поверхні. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона – на 30% менше. Хмарність, прозорість атмосфери, орієнтація території впливають на радіаційний режим. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в Закарпатті в межах 3110-4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї у грудні – 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні – у липні – 633 МДж/м2 за місяць.
Річні суми радіаційного балансу становлять у низинних районах Закарпаття 2011 МДж/м2 (Берегово), а в гірських – 1311 МДж/м2 (Міжгір’я). Період з плюсовим радіаційним балансом триває десять місяців. У грудні і січні він від’ємний (мінус 17-мінус 34 МДж/м2 за місяць). Найбільші коливання радіаційного балансу мають місце при ясному небі. В Ужгороді інтенсивність радіаційного потоку в середині дня при ясному небі у червні становить 0,6 кВт/м2, а в січні – 0,1 кВт/м2. Важливою є частина спектру сонячного випромінювання у діапазоні 380-710 нанометра, яке забезпечує процеси фотосинтезу, росту, накопичення органічної речовини рослин. Наприклад, в Ужгороді максимальне значення цієї активної радіації для фотосинтезу спостерігається у липні (331 МДж/м2), а мінімальне – у грудні (38 МДж/м2).
Зазначимо, що кліматичний природний потенціал Закарпаття доцільно розглядати як важливий ресурсний потенціал для всіх галузей нашої життєдіяльності, а не тільки як рекреаційно-туристичний  та енергетичний.

На початок статті

2.Паливно-енергетичний потенціал

Паливно-енергетичний потенціал Закарпатської області в частині власних традиційних джерел (нафти, газу, вугілля тощо) незначний. Розвідано родовища бурого вугілля, загальні запаси яких складають ~80 млн. тонн. Його видобуток ведеться тільки на Ільницькому родовищі. В останні роки він знижений до 1 тис. тонн на рік. Це вугілля має невисоку теплотворну здатність і високу зольність. Тому доцільніше б його переробляти в майбутньому на місці з метою виробництва електроенергії. Для її транспортування до споживачів тут уже наявна лінія електропередач ЛЕП – 220 кВ. Це створює передумови для здешевлення реалізації такого проекту. Нафтогазові прояви на Закарпатті розвідані тільки частково. Із розвіданих газових родовищ експлуатуються Русько-Комарівське, яке введено в експлуатацію весною 2003 року з проектною потужність 1,5 млн. м3 на місяць та менш потужні Королівське та Станівське родовища. Русько-Комарівське родовище з запасом понад 2 млрд. м3 є найбільшим  із нині відомих у області .Однак невисока якість газу та високий вміст азоту в ньому (45%) вказують на більш раціональний спосіб його використання через виробництво електроенергії. До того ж є можливість у цьому місці поєднати таке виробництво з використанням і геотермальних ресурсів. Тут можлива реалізація геотермально-паливної електростанції потужністю 10 МВт. Загалом в області добувається в теперішній час близько 9 млн.м3 газу, що в балансі його споживання  складає близько 1,5%.
До традиційного ресурсу тепла в Закарпатті належить віднести й дрова, які в минулому були чи не основним джерелом палива і ресурсом лісохімічної промисловості. Зараз усе ще близько 300 тис. м3 дров заготовлюється для цих цілей і частково використовуються відходи від лісозаготівельної та деревообробної галузей (тонкомір, щепа, тирса тощо). Використання дров в області постійно зменшувалось, оскільки зростало число населених пунктів області, які охоплюються газотранспортною мережею і забезпеченістю природним і скрапленим газом.
Із інших відновних ресурсів промислово освоєні в незначній мірі гідроресурси. Електроенергія в кількості менше 10% від потреб області виробляється на Теребле-Рікській ГЕС (встановлена потужність 27 МВт), Оноківській ГЕС(2,65 МВт) і Ужгородській ГЕС (1,9 МВт), а також на новоствореній у 2006 році малій ГЕС(550кВт) поблизу с.Білин Рахівського району. Інші дві малі ГЕС розташовані на дериваційному каналі, яким із р. Уж забезпечується господарсько-питне водозабезпечення обласного центру. Ці ГЕС діють з початку 40их  років ХІХ ст. і сьогодні потребують модернізації. Є можливість збільшити їх потужність.Теребле-Рікська ГЕС, на якій з 1959 року використовується гідроресурс двох річок,  також потребує модернізації. Свого часу на річках Закарпаття були споруджені і діяли ліспромгоспні, колгоспні і міжколгоспні малі ГЕС (потужністю 250-400 КВт), а саме: Уст-Чорнянська, Тур?я-Реметська, Углянська, Діловська, Керецьківська, Став?янська. Вони були демонтовані через недалекоглядну політику централізму і гігантоманії, яку проводило тодішнє компартійне керівництво.
Геотермальна і сонячна енергія у Закарпатті практично не освоєні, хоча наміри були. Зокрема, Програмою енергозбереження Закарпатської області на період до 2015 року, яка розроблена в 1998 році, було передбачено зрушити цю справу з місця. Однак виявилась чергова декларація намірів. Наразі маємо тільки одну геліоустановку потужністю 100 кВт, яка змонтована ще в 1995 році в м. Берегово і використовується для гарячого водопостачання в житловому секторі. Фотоелектричні установки взагалі відсутні, як і геотермальні електростанції, для спорудження яких в області наявні розвідані джерела-свердловини.Геотермальні води в обмеженій кількості використовують тільки для бальнеологічних цілей в басейнах та в окремих водолікарнях.

Таблиця 1. Обсяги використання та виробництва ПЕР у Закарпатській області.

Ресурс

Використано/вироблено
1998
2001
2005
Вугілля, тис. т

120/2,5

4,5/3,1

5,1/1,0

Природний газ, млн. м3

692/-

636/0,03

538/0,9

Скраплений газ, тис. т

7,2/0

3,9/0

4,8/0

Нафтопродукти, тис. т

750/0

-

193/0

Електроенергія, млрд. кВт год.

1,85/0,19

1,83/0,17

2,06/0,11

Дрова, млн. м3

0,45/0,45

0,36/0,36

0,37/0,37

З аналізу наведених у таблиці даних випливає, що майже всі паливно-енергетичні ресурси, окрім дров та незначної кількості вугілля, газу і електроенергії, в область завозяться. Тобто область є енергетично залежною. Додамо, що обсяги споживання на душу населення теплової і електричної енергії в області в 2 рази нижчі, ніж у середньому по Україні. Зрозуміло, що це не відповідає оптимальній регіональній політиці, суперечить  принципам збалансованого розвитку регіону, який має значні природні ресурси для індустріального розвитку та відновні енергоресурси для самоенергозабезпечення.
В піднесенні економіки області ключовою є політика енергоефективності: самоенергозабезпечення та енергозбереження на основі раціонального використання власних ресурсів. З викладеного зрозуміло, що для Закарпаття стратегічною метою є освоєння альтернативних відновних  енергетичних ресурсів. За розрахунками Державного проектного інституту “Львівський промбудпроект” їх сумарний потенціал складає понад 45 млрд. кВт год. на рік, з них 30 млрд. кВт год. є реальними для освоєння. Це у багато разів перевищує потреби області.

Таблиця 2. Енергетичний потенціал відновних ресурсів на планеті, в Україні і в Закарпатті .

Вид енергії

Запаси потенційні / реальні в млрд. кВт год/рік

на планеті

в Україні

в Закарпатті

Енергія сонячних променів

668·106 / -

720·103 / 130

1,15·103 / 3,4

Енергія вітру

17,4·106

965·103 / 360

25 / 15

Енергія гідроресурсів

18·103 / -

17,4 / 6,4

8,2 / 3,3

Енергія геотермальних вод

- / -

5,1·106 / 14·103

35·103 / 0,9

Енергія земних надр (теплонасосна)

134·103 / -

- / -

2,2 / 2,2

Енергія біомаси
- / -

12,5 / 6,1

1,2 / 1,2

Примітка: прочерк у таблиці означає відсутність оцінок цих ресурсів.

Гідроенергетика – це найбільш стратегічно важлива і економічно доцільна галузь для реалізації регіональної політики енергоефективності Закарпаття як з огляду унікальності гідроресурсного потенціалу області, так і з огляду ступеню готовності його освоєння (гідрологічного вивчення, напрацювань техніко-економічного обґрунтування та частково проектної документації, наявності вітчизняного устаткування для ГЕС різної потужності від десятків кВт до десятків МВт, наявності мереж для транспортування енергії до споживача). Окрім цього, освоєння гідроресурсного потенціалу передбачає вирішення низки дуже важливих інших проблем: протипаводкового захисту, комплексного використання водних ресурсів для рекреації, розвитку рибного господарства, водозабезпечення населених пунктів та виробничих потреб промисловості і аграрного сектора, приведення до природоохоронних вимог господарської діяльності у басейнах річок та інше.
Першочерговий економічно доцільний потенціал річок Тиса, Тересва та Ріка оцінюється в 1,65 млрд. кВт год. на рік при встановленій потужності ~400 МВт. Сумарна величина технічно доступного гідір    в 6,45 млрд. кВт год. на рік . Це значно більше нинішніх потреб в електроенергії або еквівалентне величині всіх ПЕР, що споживаються сьогодні (включаючи і органічне паливо).
Геотермальна енергетика у світовій практиці займає друге місце (після гідроенергетики) серед відновних джерел. В Закарпатті необхідно вважати геотермальну енергетику також другою за значимістю. Цей вид ресурсу не є залежним від кліматичних умов, як більшість відновних ресурсів, що сприяє стабільності у часі роботи електростанцій. До того ж є світовий досвід  використання таких ресурсів. Нарешті, ми маємо уже розвідані перспективні для використання родовища з відомими характеристиками по дебіту ресурсу , температурі і якості води на виході свердловин (зокрема, Берегівське, Косинське, Залузьке, Тереблянське, Велятинське, Паладське, Велико-Бактянське, Ужгородське родовища). А це повністю знімає ризик вкладання коштів у реалізацію проектів будівництва таких станцій.
Геліоенергетика також має перспектив розвитку у Закарпатті. Умови для використання енергії сонячного випромінювання особливо сприятливі в низинній зоні. Кількість сонячного сяйва в Закарпатській низовині в середньому на рік 2025 год., тобто майже половина максимально можливої (4450 год.). Це на 30% більше, ніж у гірській зоні. Правда, середня тривалість дня взимку 8,5 год., тоді як влітку – 15,5 год. Отже, розвиток сонячної енергетики в області перспективний, насамперед, для потреб населення і комунального сектора, які є найбільшими споживачами тепла і електроенергії.
Вітроенергетика в Закарпатті має перспективу для розвитку, хоча на сьогодні практичний досвід її використання відсутній. Місцевості, які придатні для розміщення потужних вітрових енергоагрегатів наявні, зокрема на горах Гимба, Яворник, Менчул та інших, де середньорічна швидкість вітру складає 5-7,5 м/с, а також в низинних районах (Ужгород, Берегово та інші), де протягом року найбільше вітру з швидкістю понад 4 м/с.
Біоенергетика в Закарпатті також ще не знайшла розвитку, якщо не брати до уваги рослинне паливо, яке традиційно тут використовується. Під біоресурсом розуміють усі види рослинного та тваринного походження. Зазвичай біомасою є солома, відходи деревини, листя рослин, відходи сільгоспвиробництва і частково побутові. Це один із найдавніших енергоресурсів з відносно низьким коефіцієнтом корисної дії. Зола, яка утворюється при використанні цього ресурсу є добривом. Однак біомаса містить часто багато вологи і це знижує її якість як палива. Більш раціональним є спосіб використання біомаси для отримання біогазу (суміші метану та вуглекислого газу) або біопалива. Відомі й інші технології. Біогаз отримують у спеціальних герметичних реакторах, в яких відбувається метанове збродження рідкої біомаси. Економічно доцільним є виробництво біогазу там, де є достатня кількість відходів (тваринницькі ферми, бойні, очисні споруди в містах).
У Закарпатській області є перспектива освоєння технології отримання біогазу, враховуючи те, що тваринництво і птахівництво є достатньо розвинутим, а також наявна велика кількість відходів деревини у лісозаготівельній та лісопереробній галузі і деяких рослин у лісовому та аграрному секторах господарства. В обласній програмі енергозбереження біоенергетиці відведено друге чільне місце після сонячної. Це скоріше бажане, аніж реальне. Звичайно, добре було б абсолютно всі відходи бодай органіки переробляти на біогаз. Але в Закарпатті дві третини населення проживає в приватних будинках, які здебільшого газифіковані. Відходи тваринництва використовують як добрива. І слава Богу, це й є європейський рівень. А переробкою побутових і промислових відходів повинні зайнятись відповідні спеціальні підприємства, у т.ч. з виробництвом біогазу. Зазначимо, що в структурі відходів харчові складають тільки близько четвертини. За винятком відходів сільського і лісового господарств інші біоресурси не варто вважати суттєвими в майбутньому балансі ПЕР області.

На початок статті

3. Земельні ресурси

Земельні ресурси – один з найважливіших видів природних ресурсів. Земля – споконвічна комора життєвих запасів, незамінний ресурс. Це землі, що придатні для використання в різних галузях економічної діяльності. Вони характеризуються територією, якістю грунтів, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю, кліматичними умовами тощо.Станом на 01.01.2006 р. структура земельної площі Закарпаття приведена на рис. 2. Структура та динаміка земельних площ за останні 10 років приведена у табл. 3.
Структура земельної площі Закарпаття постійно змінювалась. У доаграрний період територія області була майже повністю залісеною (понад 90% земельних площ). У 1946 році площі лісового фонду ще переважали в структурі земельних площ (понад 70%), але після інтенсивного вирубування лісів у повоєнний період (особливо у 1949-1960 роках) кількість лісів постійно зменшувалась. Натомість їх площі покрились здебільшого чагарниками. Понад 35 тис. га таких площ користуються населенням для випасання худоби, збору дикорослих, грибів тощо, а частково освоєні як землі сільськогосподарського призначення, зокрема під сіножаті, пасовища та багаторічні насадження (виноградарство, садівництво). Зазначимо, що за даними державного управління лісового господарства, площа лісового фонду області складає 694 тис. га, у т.ч. земель покритих лісовою рослинністю – 648 тис. га. Тобто лісистість області – 51%, тоді як за даними обласного статуправління, як бачимо з діаграми на рис. 2,  ці показники вищі

Рис.2 Діаграма структури земель Закарпаття станом на 01.01.2006 р.

Таблиця 3. Структура та динаміка земельної площі Закарпатської області

Призначення земельних площ

Площа, тис. га
1996
2000
2001
2002
2006

Всього земель в області (територія)  з них:

1275,3

-сільськогосподарські угіддя
475,9
471,1
463,7
459,4
454,3
- ліси та інші лісовкриті площі
716,0
718,0
718,6
719,3
723,9
- забудовані землі
38,8
43,0
43,4
43,6
44,4
- відкриті заболочені землі
0,8
0,8
0,9
0,9
0,1
- відкриті землі без рослинного покриву
16,3
14,4
14,5
14,8
15,4
- води
18,1
18,2
18,2
18,2
18,3

Сільськогосподарські угіддя – це землі, які використовують для забезпечення сільськогосподарською продукцією. За призначенням їх структура у області така: рілля, пасовища, сіножаті, багаторічні насадження, перелоги.
Станом на 01.01.2006 р. землі сільськогосподарського призначення знаходились уже переважно у приватній власності населення. За площею вони складають 37,1% від загальної площі території області. По Україні цей показник досягає близько 70% і є одним із найвищих у світі. Землі сільгоспугідь становлять 454.3 тис. га, з них 200.6 га – рілля, 92.2 – сіножаті, 138 тис. га – пасовища та 27.4 га – багаторічні насадження. В області наявні високогірні пасовища, полонини, площа яких понад 30 тис. га. Це землі державного запасу, які виділяються для випасання худоби місцевими органами влади. В останні  роки спостерігається тенденція зменшення сільськогосподарських земель, відведенням їх на інші цілі, в т.ч. під забудови. Водночас мало земель рекультивують з тих, які виведені раніше з сільськогосподарського вжитку. Так, тільки в 2003-2005 роках понад 163 га земель порушено, а рекультивовано тільки 140 га. Варто б використовувати для цілей несільськогосподарського призначення інші землі. Особливо це стосується облаштування різних виробничих майданчиків навколо міст. Їх доцільніше розміщувати на обширних територіях не діючих (збанкрутілих) підприємств, розробивши правовий механізм вилучення надлишкових земель, що колись необгрунтовано виділені.
Розглянемо землі сільськогосподарського призначення. За вищезазначеною особливістю сталості просторового розташування земель та з огляду на вертикальну поясність природнокліматичних умов Закарпаття прийнято диференціювати землі і спеціалізацію сільськогосподарських підприємств в трьох природноекономічних поясах: низинній, передгірній та гірській. Із загальної площі сільськогосподарських угіддь області (454,3 тис. га станом на 01.01.2006 р.) на низинну зону, де найсприятливіші кліматичні умови для сільгоспвиробництва і відносно якісніші землі, припадає всього 17%, решта – це землі гірської і передгірної зон. Отже, навіть із тої незначної кількості земельних ресурсів сільськогосподарського призначення, яку має область, більшість розташована в несприятливих природнокліматичних умовах, має погану експозицію (схили, у т.ч. західно-північної орієнтації), складається з незначних окремих ділянок. На одного жителя Закарпаття припадає в середньому 0,36 га сільськогосподарських угідь, при 0,86 га в середньому по Україні, з них ріллі тільки 0,16 га при 0,67 га в середньому по Україні. Питома вага сільгоспугідь області у загальній площі  країни складає тільки 1,1%, а орної землі – 0,6%. Це найнижчий показник серед регіонів України. Додамо, що ці землі є угіддями з різними ухилами і експозиціями. Так, ухил до 2о мають площі  на 204 тис. га, 2-5о – 25 тис. га, 5-7о – 30 тис. га, 7-10о – 37 тис. га, 10-15о – 6 тис. га і понад 15о – близько 5 тис. га. На схилах понад 5о практично нема нееродованих ґрунтів. Крутизна схилу угідь особливо небезпечна для розвитку ерозійних процесів при розорюванні. Тому показником масштабу ерозійних процесів є питома вага схилових орних земель. Схили понад 7о розорювати взагалі заборонено, однак цього землекористувачі не дотримуються. За оцінками фахівців в області вважаються еродованими близько 37,2 тис. га сільгоспугідь (8% від їх загальної площі) та ще майже 170 тис. га ерозійно небезпечних. Практично всі схилові землі піддаються водній ерозії (змиву, розмиву) поверхневими стоками, які є особливо руйнівними при зливових і тривалих атмосферних опадах. Ерозія може бути прискорена неправильними агровиробничими прийомами (зокрема, застосуванням важкої техніки, посадкою просапних культур тощо). Зсувні та селеві процеси, які активізувалися в гірській частині області після катастрофічних паводків 1998 та 2001 років, а також берегова ерозія в долинах річок приносять чималу шкоду як природному середовищу й економіці області, так і значні матеріальні і моральні втрати населенню.
За кількісними показниками ступінь освоєння та ступінь розораності земельних площ Закарпаття є найнижчими в Україні. Ступінь розораності, тобто відношення площі оранки до площі сільгоспугідь, складає 43,5%. Однак, з огляду на високий відсоток залісених площ, ці показники не слід вважати задовільними. Адже проблема ерозії грунтів, особливо водної, яка є дуже гострою в області пов’язана значною мірою з тим, що значна доля сільськогосподарських земель в області розорюється, в тому числі і схилових площ.
 Рівень використання земельних ресурсів області для сільськогосподарського виробництва, тобто для забезпечення населення продуктами харчування, є невисокий. Він обмежений природними чинниками, залісеними площами і горами. Змінити на краще ситуацію перспектив нема. Тільки незначні площі порушених земель можна повернути їх рекультивацією, зокрема різних відпрацьованих кар’єрів. Вочевидь, що єдиним виходом є раціональне і ефективне використання наявних площ, відтворення і збереження їх родючості, науково обґрунтоване землеробство.
В Закарпатті наявні високогірні луки, полонини. Ці землі не підлягають роздержавленнюі передачі в постійне користування. Тому сьогодні ці землі не мають чітко визначених землекористувачів, а їх використання є далеким від раціонального. Загалом цих земель, придатних для пасовищ, понад 30 тис. га. Найбільші площі полонинських лук розташовані в Рахівському (10,7 тис. га), Тячівському (11,6 тис. га), Мукачівському (5,6 тис. га) і Свалявському (1,2 тис. га) районах.
Відсутність постійного дбайливого користувача полонин, тривале невкладання коштів на заходи раціонального використання та відтворення лук полонин призводить до деградації цих угідь і руйнування під’їзних доріг до них. Цьому сприяли й стихійні лиха (паводки, зсуви, ерозійні процеси тощо). Про потенційні можливості цих угідь можна судити з показників, які досягались раніше. Так, у 1941 р. на полонинах області площею 41,9 тис. га випасалось 103 520 голів худоби (великої рогатої худоби, коней, овець) ,що складає майже половину загального поголів’я у теперішній час.
Якість ґрунтів нашої області має виражену вертикальну поясність, яка є характерною і для клімату (див. рис.1). Карта ґрунтів зображена на рис.3.

карта грунтів

У низинній зоні переважають дерново-підзолисті, дерново-опідзолені глеєві, дерново-глеєві, лугові ґрунти. Для них характерним є наявність щільного водонепроникного горизонту (на глибині 40-50 см), який затримує вологу у верхніх шарах. Це призводить до несприятливого водно-повітряного режиму, особливо для оглеєних ґрунтів. Вони легко заболочуються, а коли підсихають, то на їх поверхні утворюється кірка, яку потрібно рихлити. Гумусний шар цих ґрунтів має пилову структуру, а вміст гумусу незначний і коливається від 2 до 5%. Ґрунти ці кислі, рухомих форм фосфору у них не багато, азоту і калію – середня кількість. За категорією родючості ці землі відносяться до малородючих (із п’яти прийнятих категорій це – передостання). В урочищі Чорний Мочар, наприклад, ґрунти переважно лугові глеєві зі вмістом гумусу 4,1-6,3%, також кислі. Вони часто затоплюються і для використання вимагають меліорації і гідротехнічного захисту, що викликає справедливу критику з боку вчених-екологів і інших фахівців. Адже це природний резерват.
Заплави річок у низинній зоні вкриті заливними луками та зайняті дерново-алювіальними або алювіально-рінчаковими ґрунтами.
В передгірній зоні переважно бурі підзолисті ґрунти, подекуди – бурі гірсько-лісові опідзолені. Перші поширені на пологих вершинах і схилах пагорбів. Окрім вапнування ці ґрунти (із-за кислотності) потребують протиерозійного захисту, оскільки вода атмосферних опадів погано проникає через них, викликає оглеювання і змивання. Гірсько-лісові опідзолені ґрунти поширені на більш крутих схилах, мають дещо більший вміст гумусу і через них добре проникає вода і повітря. Вони також кислі і потребують поживні речовини.
У гірській зоні поширені бурі гірсько-лісові ґрунти з неглибоким або середньо-глибоким заляганням щільних порід.
Верхній пояс, з висотами 1500-2000 м нрм., покритий гірськими луками або високогірним рідколіссям. На полонинах (в альпійському і субальпійському висотних поясах) гірські лугові ґрунти двох видів: щебенюваті, які утворені на пісковиках і глинистих сланцях і торфовані. Вони добре забезпечені азотом і слабо рухомим фосфором і калієм, мають високу кислотність.
При найбільшій кількості загальної земельної площі в гірській зоні орної землі мало. До того ж, менш сприятливі погодні умови дають можливість вирощувати тут на найбільш придатних землях тільки картоплю, овес, боби, капусту, багатолітні трави, тобто дуже обмежену кількість культур. Тому пріоритетний розвиток має тваринництво з огляду на значні площі сінокосів, пасовищ.
Найбільш продуктивні землі та сприятливі кліматичні умови в низинній частині Закарпаття.  Тут вирощують високі врожаї кукурудзи, озимої пшениці, картоплі, ячменю, тютюну, зернобобових, кормові культури, а також добре розвинуто садівництво, виноградарство, раннє овочівництво. Адже безморозних днів у низині 185?200, а сума активних температур досягає 2600-3100о. До того ж буроземно-опідзолені та бурі лісні грунти в цій підзоні добрі для виноградарства.
Перший системний аналіз вмісту поживних речовин у ґрунтах, який дав можливість оцінити якість ґрунтів області, було виконано у 1956-1960 рр. Тоді мінеральні добрива та хімічні меліоранти в області ще не використовували. Родючість ґрунтів знаходилася на природному рівні при мінімальних потребах у органічних добривах. З 1960 р. в області почали використовувати значні кількості хімічних речовин (добрив, засобів захисту рослин тощо), кількість яких щорічно зростала. До 1990 р. щорічне внесення в ґрунти досягло 286 кг/га мінеральних і 12-13 т/га – органічних добрив, що сприяло відтворенню якості (родючості) ґрунтів. В останні десятиріччя відбувалося поступове зниження використання добрив через відсутність коштів на їх придбання. За матеріалами обстежень ґрунтів у 1991-1995 рр. та 1995-2000 рр. Закарпатською станцією хімізації агрохімічні показники ґрунтів погіршилися: середньозважений показник гумусу зменшився на 0,14%, середньозважений показник кислотності також зменшився на 0,14% (з рН=5,09 у 1995 р. до рН=4,95 у 2000 р.). Площа ґрунтів із низьким і дуже низьким вмістом мікроелементів зросла (по калію на 11%, по фосфору на 1,1%). Тобто зросла кількість кислих ґрунтів і збіднених на вміст мікроелементів. Через нестачу коштів зменшилося використання отрутохімікатів. У 2000 р. всього використано 60,7 т хімічних засобів захисту рослин на площі 43 тис. га, а в 2001 р. – 55 т на площі 39,2 тис. га, тобто пестицидне навантаження було <2 кг/га. У 1986 р. пестицидне навантаження в області становило 11,9 кг/га. Пестицидне навантаження як по області, так і по угіддях, нерівномірне. Більша частина використаних пестицидів припадає на 4 райони: Берегівський, Виноградівський, Мукачівський та Ужгородський, тобто на низинну зону. Однак без застосування мінеральних добрив і належного захисту рослин, не можна отримувати добрих врожаїв. Розрахунки науковців показують, що для належного забезпечення родючості ґрунтів необхідно на 1 га вносити як мінімум: 60 кг фосфору, 60 кг калію, 80-100 кг азоту і вапно – 100-200 кг (в залежності від кислотності ґрунтів) .
Отже, орні землі нашої області потребують для підвищення родючості внесення підвищених норм добрив (фосфорних, калійних, азотних), вапнування, частково осушення, а також протиерозійного захисту на значній частині площ.
Охорона земель – це одне з найважливіших природоохоронних завдань для успішного виконання якого необхідно домогтися:

  •   кадастру земель;
  • вилучення з інтенсивного використання еродованих і ерозійно-небезпечних площ, відтворення їх стійкості й якості (залуження, багаторічні насадження, меліоративні заходи тощо);
  • вдосконалення системи землекористування, покращення фізико-хімічних властивостей ґрунтів шляхом застосування екологічно-безпечних агротехнологій, заміни синтетичних пестицидів на біологічні засоби захисту, внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування ґрунтів тощо;
  • рекультивація порушених господарською діяльністю земель (добуванням корисних копалин, будівництвом і т. ін.), створення озер, парків, лісопосадок на місцях колишніх гірських розробок;
  • організація моніторингу якості земель;
  • створення ґрунтозахисних насаджень вздовж автомагістралей, берегів річок і водойм, транспортних трубопроводів;
  • дотримання екологічних нормативів при застосуванні та зберіганні отрутохімікатів, захороненні відходів, складуванні гноївки тощо;
  • піднесення екологічної культури і відповідальністі фахівців та населення.

Аграрний сектор Закарпаття приваблює інвесторів можливістю вирощувати на наших угіддях екологічно чистої і смачної продукції, наявністю у закарпатців великої тяги до землеробства та вміння вести землеробство з використанням органічних добрив, обмеженим використанням хімічних методів захисту.

На початок статті

4. Водні ресурси

Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором басейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі – у р. Тиса вже за межами України. На рис. 4 приведено карту гідрографічної мережі в Закарпатській області. На цій же карті приведено характеристику ландшафтів-водозборів основних річок області. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області – 19 793 км.Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2,що в чотири рази перевищує  цей показник по Україні.
Середній багаторічний водний баланс Закарпаття і інших західних областей та в цілому по Україні приведено в таблиці 4.

Таблиця 4. Середній багаторічний водний баланс України та західних областей

Територія

Опади
млрд. м3

Стік
млрд. м3

Випаровуваннямлрд. м3

Україна у т.ч. області
377
52,3
324,7
    Закарпатська
15,6
7,83
7,68
Львівська
18,0
4,92
13,08
Івано-Франківська
12,5
4,59
7,91
Чернівецька
6,14
1,23
4,91

Загальний стік західних областей складає понад 35% стоку всіх рік України, а половина з нього припадає на річки Закарпаття, хоча його площа становить лише 2,1% площі держави. Частина цього стоку формується на румунській, угорській, словацькій територіях басейну р. Тиса. Так, ріки Вішеу та Іза з румунської території впадають в р. Тиса вище м. Тячів, ріки Красна та Самош із угорської території також впадають у р. Тиса в низинній зоні (вище м. Чоп), а річки Убля й Улічка зі словацької території є правобережними притоками р. Уж поблизу смт. В.Березний.Загалом ріки, що формуються в Українських Карпатах, належать до трьох великих річкових басейнів, а саме р. Вісла, яка впадає в Балтійське море та рік Дністер і Дунай, які впадають у Чорне море.
Річки Закарпаття мають типово гірський характер: русла мають значний ухил, швидку та бурхливу течію (до 3-5 м/с), незначну глибину (0,5-1,5 м). Так, р. Чорна Тиса має нахил 19 м/км, потік Говерла 75 м/км, ріка Брустурянка – 100 м/км. В середньому за рік спостерігається до 20 піків підняття рівня води в річках Закарпаття. Влітку живлення рік відбувається в основному за рахунок дощів, навесні – снігове і дощове, восени – дощове і підземне.

гідрографічна і ландшафтна карта

Ширина долини гірських річок залежить від рельєфу території (див. рис.4). Питома водність на 1 людину у Закарпатті значно перевищує середньоукраїнські показники. Водночас, в області відчутна нестача води, особливо для забезпечення населення. Однією з причин цього є великий річний стік води, яка переважно транзитом скидається через територію області у р. Тиса й далі в р. Дунай. Протягом року цей стік дуже нерівномірний. Майже 75% стоку припадає на весняні і осінні паводки і тільки 25% – на інші періоди року.
У гідрологічному відношенні на стік дуже впливає стан і ландшафт території водозбору, характеристику якого приведено на рис. 4. Для водозбірної території верхів’я басейну р. Тиса характерним є гірський ландшафт і значна залісненість території. Гірський ландшафт впливає як на перебіг атмосферних процесів (інтенсивність дощів, снігопадів тощо), так і на темпи стоку, розподіл водних ресурсів по території (через мережу гірських долин). Він також впливає через вертикальну поясність на формування ґрунтів та на продуктивність рослинного світу, тобто на екологічний стан гірських комплексів. Залісненість і стан лісів (які також тісно пов’язані з вертикальною зональністю, а в теперішній час значною мірою й з господарською діяльністю) впливають на формування клімату та на регулювання атмосферних опадів. Науковцями Карпатської дослідної станції на гірському лісогідрологічному стаціонарі поблизу м. Свалява встановлено, наприклад, що стиглі букові ліси затримують (і випаровують) на могутніх кронах бучин до 25% опадів, а вічнозелені смерекові деревостани – аж 37% від кількості опадів. Звичайно, решта опадів потрапляє під намет дерев і подальша їх участь у процесах транспірації, випаровування, переводу в ґрунтові стоки залежить від стану підстилки і ґрунту, від крутизни схилів, від кількості й інтенсивності опадів і т. ін. Важливо, щоб не формувався (або був незначним) поверхневий стік, який на знеліснених територіях може перевищувати 60% загальної кількості опадів, тоді як на заліснених майже не виражений або незначний (до 3%). Тобто заліснені території зменшують поверхневий стік у багато десятків разів (до 70 разів), навіть під час зливових дощів – у 10-20 разів. Лісова підстилка є надійною губкою для переведення поверхневого стоку в ґрунтовий та захистом від ерозійних процесів. Підстилка здатна акумулювати  в 10-15 разів більше води за свою вагу. Ось одна з причин того, чому законодавством України з 2006 року заборонено використання тракторного трелювання та транспортування деревини в лісозаготівельній практиці. русла річок.
Особливістю гірських річок є значна кількість твердого стоку, який транспортується по руслу річок у вигляді гальки та розмитої глини (завислі мулові та піщані частинки). По їх дну, особливо в паводки, переноситься велика кількість наносів. Останні змінюють русло річок, утворюють загати, зменшують їх пропускну здатність. Потужність твердого стоку знаходиться в прямому взаємозв’язку з еродованістю земельних площ лісового та сільського господарства, станом річкових долин (особливо берегів річок) тощо, тобто є вкрай небажаним.
Для території Закарпатської області, як і всього регіону Карпат, характерна підвищена кількість опадів, яка до того ж дуже нерівномірно розподілена як у часі, так і по території. Найбільше опадів у гірській частині області, яка займає близько 75% її території. Тут в середньому за рік випадає 900-1400 мм опадів, тоді як у низинній частині області – 600-700 мм. В окремі роки, роки високої водності, опади в горах досягають 2400 мм, тобто дві середньорічні норми. В окремі місяці може випасти 250-400 мм опадів при нормі 70-120 мм, а в окрему добу зливові дощі можуть перевищувати місячну норму опадів протягом доби. У такі періоди можливі паводки й інші природні процеси (селі, зсуви тощо), яким сприяє значне перезволоження території. розподіли
Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов’язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2-0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах – до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це – гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ на нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0-11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.
Більшість приток річок області формується в гірській зоні, де ухили території і швидкість води в руслах відносно великі (до 6 м/с). Проходження великої маси води під час паводку має велику руйнівну силу при таких швидкостях. Це спричинює бокову та донну ерозію русел водотоків, а в надзаплавних терасах – руйнування комунікацій, будівель тощо. Найбільші модулі стоку характерні для гірських річок. Наприклад, у верхів’ях річок Тересва, Шопурка, Мокрянка середньорічний поверхневий стік з 1 км2 площі складає понад 1 млн. м3 води (40 л/с), а в середньогір’ї цей показник складає 400-700 тис. м3. На одного жителя області середньорічний стік становить понад 7 тис. м3, тоді як у середньому по Україні всього 1,1 тис. м3.
Якість поверхневих вод за екологічною оцінкою вважається високою (близька до якості природних вод) у верхніх ділянках річок. Тут практично відсутня господарська діяльність. У зонах із антропогенним навантаженням, де має місце забруднення поверхневих вод, вони оцінюються як чисті або умовно чисті. У Закарпатті, порівняно з іншими районами України, ситуація з забрудненням поверхневих вод вважається кращою. Однак екологічна рівновага в гірських районах дуже хитка. Антропогенні навантаження тут можуть дати катастрофічні наслідки. Природний потенціал самоочищення поверхневих вод оцінюється за інтегральними показниками як дуже низький у гірській, низький – у передгірній, середній – у низинній зоні. Це якісна оцінка стійкості поверхневих водних області ресурсів щодо техногенного навантаження.
Озера, ставки, водосховища, яких в області 137, з них 32 – високогірні озера, не відіграють великої ролі в водному балансі області. Загальна площа дзеркала ставків і водоймищ – 1,5 тис. га. Більшість із них – це незначні за площею водного дзеркала озера (<1 га). Найбільшим в області є озеро Синевир (“Морське око”, площа 7 га), яке розташоване на висоті 989 м нрм. і має запрудне походження. В області зарегульованого річкового стоку в водоймах тільки 58,6 млн. м3, що складає менше 1% від середньорічного стоку, який формується на території області. Це ставки та водоймища, які частково використовуються для риборозведення й енергетики, зокрема водоймище Теребле-Ріцької ГЕС загальним проектним об’ємом 27 млн. м3. У теперішній час він значно менший через накопичення твердих наносів. Серед цікавих озер назвемо озера з кришталево чистою водою вулканічного походження – Ворочівське (0,4 га, 700 м нрм.), Синє (~2 га, 600 м нрм.), Липовецьке (0,18 га, 500 м нрм.), гірські екзотичні озера – Верхнє (0,24 га, 1628 м нрм.), Бребенескул (0,4 га, 1801 м нрм.), Несамовите (0,3 га, 1750 м нрм.), Брескул (0,1 га, 1750 м нрм.), Апшинець (1,2 га, 1487 м нрм.) та інші. Всі закарпатські гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення.

Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачаня. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб’єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов’язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.

Динаміка і структура використання прісних вод в області приведена в табл. 5. Тут вказано обсяги і призначення використаних водних ресурсів (поверхневих і підземних), стан очистки скинутих вод водокористувачами. За останні роки спостерігається значне (більш як у 2 рази до рівня 1990 р.) скорочення використання водних ресурсів. Щодо промисловості, то такий спад пояснюється її кризовим станом і це корелює зі зменшенням обсягів промислового виробництва, повним або частковим зупиненням великих підприємств із водоємким виробництвом (машинобудівних, лісохімічних, приладобудівних та інших). У сільському господарстві спад водоспоживання зумовлений, певно, не із зниженням обсягів виробництва, а зі збільшенням частки індивідуальних і малих фермерських господарств, які користуються нецентралізованим водозабезпеченням, а також практично знищенням систем зрошення, які були у колгоспах.
У господарсько-побутовому секторі спостерігається зменшення використання води. У 2005 р. на господарсько-побутові потреби використано тільки 20 млн. м3 проти 49 млн. м3 у 1990 р. Населенням раціональніше використовується вода з

Таблиця 5. Динаміка забраних, використаних і скинутих вод у Закарпатській області, млн. м3/рік

 

1990

2000

2001

2002

Забрано води,
   всього по області
з них:

  1. поверхневі
  2. підземні

 

156,8

67,8
89,0

 

79,7

22,6
57,1

 

78,1

23,6
54,5

 

67,8

21,9
45,9

Використано води,
   всього по області
   з них

  1. промисловість
  2. сільське господарство
  3. комунальне господарство
  4. зрошення
  5. риборозведення
  6. енергетика
  7. інші галузі

 

143,4

42,7
39,1
48,7
12,9
22
0,02

 

79,8

5,5
20,7
33,4
0,01
10,7

9,5

 

78,1

6,3
21,1
29,3
0,02
10,7

10,7

 

67,8

6,3
13,5
26,8
0,012
10,7

10,5

Скинуто вод,
   всього по області
   з них:

  1. очищених
  2. неочищених
  3. недостатньо очищених
  4. нормативно чистих без очистки

 

64,6

22,1
1,7
28,9

11,8

 

53,2

35,6
0,8
13,0

3,9

 

48,0

28,8
1,3
13,4

4,4

 

48,0

28,8
1,3
13,4

4,4

налагодженням індивідуального обліку забору води в будинках і окремих квартирах. Це позитивне досягнення в плані раціональності природокористування.Запровадження платного водокористування вже почало давати позитивні результати, що видно зі зменшення обсягів забору води на господарсько-питні цілі. У подальшому це повинно відіграти важливу роль в запобіганні забруднення та виснаження водних джерел, а також у забезпеченні населення водою належної якості.
Оцінка питної води у більшості централізованих мереж відповідає санітарним нормам. Однак є значні проблеми в забезпеченні якісною питною водою населення міст і сіл області, особливо правобережної частини м. Ужгород, багатьох сіл і селищ у яких відсутнє централізоване водопостачання взагалі. Із 579 сільських населених пунктів тільки 14 мають нині водопровідні та 6 – каналізаційні мережі. У багатьох містах мережі водопостачання відамортизовані і застарілі. У цій сфері потрібно зробити дуже багато, щоб досягти європейських норм . У 2005р. із обстежених санітарними службами 97 проб води на водоймах 1 категорії не відповідали нормативам за хімічними показниками – 3.1%, за мікробіологічними- 63,0%, а на водоймах 2 категорії відповідно 3,2 та 21,2 %. У річках фіксується значне забруднення органічними речовинами, особливо в р. Уж поблизу м. Ужгород. У цілому стан поверхневих вод Закарпаття по забрудненню оцінюється як відносно задовільний серед регіонів України.
Благоустрій сіл і селищ міського типу, переважна більшість яких не має ні централізованого водопостачання, ні каналізаційних мереж, це надзвичайно важлива і необхідна ділянка роботи на найближчу перспективу. Якщо, звичайно, ми плануємо зробити привабливим наш рекреаційний потенціал і так званий сільський туризм. Що стосується гірських населених пунктів, то чимала кількість із них може бути легко забезпечена водою водогонами із численних гірських джерел. Такі водогони в багатьох селах люди самотужки зробили. Однак технічний рівень, а головне санітарно-гігієнічні норми таких споруд не завжди на належному рівні. Особливо це стосується скидів використаної води в побутовому секторі. Рідко де зроблено належну вигрібну яму для збору скидів. Здебільшого цей скид здійснюється в підгрунтовий шар або в потічок. Наявні в багатьох селах гірські потічки перетворилися на стічні канави. В результаті забруднюються річки, які для більшості міст області є джерелом забору для централізованого питного водопостачання. До того ж, наявні каналізаційно-очисні споруди міст і селищ міського типу не всюди мають достатні потужності та досконале обладнання.Отже в річки скидаються недостатньо очищені стічні води.

На початок статті

5. Мінерально-сировинні ресурси

Мінерально-сировинний потенціал Закарпаття унікальний. Його раціональне використання – одне з найважливіших завдань розвитку краю. Більшість родовищ має сировинну багатоцільового призначення. Створення різних виробництв з використання власної сировинної бази повинно стати основою майбутнього індустріального розвитку краю. З огляду на специфіку Закарпаття, як гірської високоенергетичної і динамічної території, а отже, чутливої до порушення екологічної рівноваги (зсуви, підтоплення, карст тощо), необхідно здійснювати промислове освоєння розвіданих родовищ дуже виважено, з різнобічним вивченням можливого негативного впливу розробки кожного об’єкту на довкілля. Економічна доцільність не повинна брати верх.
В області розвідано 217 родовищ, в яких 30 різноманітних корисних копалин, зокрема: 2 – дорогоцінних металів (золото, срібло), 3 – кольорових металів (свинець, цинк), 4 – ртуті, по 4 – газу та вугілля, по 1 – гірничорудної сировини (глина бентонітова, каоліти) та гірничохімічної сировини (сіль кухонна), 3 – цеоліту, а також значну кількість родовищ різноманітних будівельних матеріалів (андезиту, андезито-базальту, мармуру, перліту, глини тугоплавкої, сировини цегельно-черепичної тощо).Вони частково показані на карті (рис. 5).
У Закарпатті понад 360 джерел різних за хімічним складом і цілющими властивостями мінеральних вод (рис. 6), чимало перспективних для використання джерел термальних вод з різним ступенем мінералізації, аж до розсолів. З останніх можна (і доцільно б) добувати окремі корисні елементи або сукупність наявних в них солей, наприклад для бальнеологічних цілей. Види корисних копалин Закарпатської області, які обліковані в Державному балансі запасів, приведено у табл. 6. Тут подано кількісні показники запасів сировини у родовищах, а також їх доля в сировинних запасах України і ступінь розробки. Із таблиці бачимо, що тільки в Закарпатті сконцентровані затверджені запаси таких копалин стратегічного значення, як золото, срібло, цинк, свинець і германій. Закарпаття має єдині в Україні родовища цеолітів, а їх запаси є одними з найбільших у світі .Тільки в нашому краї наявна цінна руда бариту, який Україна нині купує за кордоном; що Закарпаття стовідсотково в Україні володіє колосальним сировинним потенціалом для оздоблення і будівництва (мармури, мармуризовані вапняки, декоративні туфи, андезити і андезито-базальти, вапняки тощо). Не продовжуючи перелік наведеного у таблиці, зрозуміло, що наш край не випадково називають Срібною землею. Однак до цих пір ми не спромоглися розумно цим скористатися. І це, можливо, на щастя нашим дітям і онукам. Адже там, де ми брали інтенсивно будівельний камінь чи видобували ртуть залишались порушені землі відпрацьованих кар’єрів, засипані відвалами території, яким поки-що ніхто не збирається дати лад. Звичайно, що якщо не тільки бездумно брати у природи, але й належно дбати про неї, то можна від цього клондайку мати вигоду. А поки-що “маємо те, що маємо” – одну з найменш промислово розвинутих областей і чималі екологічні проблеми.
Різноманітність корисних копалин області і їх просторово-глибинне розміщення зумовлені складними та тривалими в часі (240-3,5 млн. років) процесами геологічного розвитку Карпатського регіону. На території області геологи виявили як рудні, так і нерудні корисні копалини, а саме: металічні і неметалічні (гірничохімічні, гірничорудні,нерудні, будівельні), горючі (газ, вугілля, торф тощо), мінеральні і термальні води. Розглянемо основні їх родовища, запаси яких затверджені.

Таблиця 6. Види корисних копалин Закарпаття, які враховані Державним балансом запасів корисних копалин .

№ п/п
Назва корисних копалин
Кількість родовищ
Запаси родовищ
Всього
Розро-
бляєть-
ся
Не розро-
бляєть-
ся
Готуєть-
ся до розроб-
ки
Станом  на 01.01. 2001 р. % від усього в Україні
1
Газ вугільний
4
2
-
2
2713 млн. м3
0,26
2
Буре вугілля
4
1
3
-
39,18 млн. т
0,09
3
Руди свинцю та цинку
Свинець
Цинк
3
-
3
-
301,5 тис. т
694 тис. т
100
95,9
4
Руди ртуті
4
-
4
-
134,0 т
2,67
5
Руди золотополіметалічні
2
1
1
-
100
6
Сіль
1
1
-
-
347,8 млн. т
2,1
7
Сировина карбонатна для вапнування кислих ґрунтів
Вапняк
Мергель
2
-
1
1
343 тис. т
5,62 млн. т
0,48
74,26
8
Барит (руда)
1
-
1
-
2,522 млн. т
100
9

Сировина для виробництва мінеральних пігментів
Мумія червона
Вохра жовта
Вохра червона

6
1
5
-
3,049 млн. т 1,753 млн. т
877,0 тис. т
419,0 тис. т
26,92 100
53,08
100
10
Сировина польовошпатова
Мікрогранодіорит
1
1
-
-
73,92 тис. т
100
11
Каолін первинний
1
1
-
-
4,315 млн. т
2,04
12
Цеоліт
3
2
-
1
130,4 млн. т
100
13
Глини бентонітові
1
1
-
-
7,599 млн. т
12,48
14
Доломіт для металургії
1
-
1
-
56,59 млн. т
74,73
15
Вапняк для випалювання на вапно
3
2
1
-
14,89 млн. т
100
16
Скляна сировина, ліпарит
1
-
1
-
20,7 млн. т
100
17
Облицювальний камінь:
Мармуризований вапняк
Туф
Мармуризований доломіт
Андезит
Вапняк
Ліпарит
23
7
11
5
31 млн. м3
7,2 млн. м3
7,8 млн. м3
2,98 млн. м3
2,58 млн. м3
9,21 млн. м3
542 тис. м3
8,12
38,9
100
100
100
85,77
100
18
Будівельний камінь
Андезит
Андезито-дацит
Вапняк
Діорит-порфірит
Доломіт
Ліпарито-дацит
Пісковик
Ріоліт
37
14
20
3
243,2 млн. м3
164,3 млн. м3
35,41 млн. м3
221 тис. м3
3,162 млн. м3
821 тис. м3
22,99 млн. м3
4,75 млн. м3
1,07 млн. м3
2,55
100
0,06
100
10,41
100
0,68
100
19
Керамзитова сировина
1
-
1
-
3,29 млн. м3
0,97
20
Перлітова сировина
3
2
1
-
47,96млн. м3
100
21
Пісок будівельний
4
3
1
-
28,16 млн. м3
1,06
22
Суміш піщано-гравійна
2
-
2
-
4,32 млн. м3
1,65
23
Глини тугоплавкі
3
1
2
-
15,19 млн. м3
15,15
24
Цегельно-черепична сировина
79
41
37
1
81,09 млн. м3
3,4

Дорогоцінні, кольорові і рідкісні метали. Золото і срібло геологи відкрили у Мужіївському золотополіметалічному родовищі (Берегівський р-н) і в золоторудному родовищі “Сауляк” (Рахівський р-н). Запаси першого затверджені у 1990 р. і розробляються з 1999 р. у Мужіївському руднику потужністю 60 тис. т руди на рік, яка переробляється тут же на збагачувальній фабриці. Остання має вдвічі більшу потужність, що дасть можливість збільшити видобуток золота по мірі збільшення потужностей добування сировини. Недоліком розробки Мужіївського родовища на даному етапі слід вважати те, що на об’єкті накопичується хвостосховище використаної руди, у якій залишається 20-25% золота і багато інших цінних металів. Поліметалічна руда в родовищі містить свинець, золото, індій, телур, галій, германій, сурму, кобальт, барій, ртуть, селен, питома вага яких становить 32%. Золото в цій руді має в середньому вміст 5-6 грамів на тонну. Технологія, яка використовується, не дає змоги добути з руди всі цінні елементи. Тому хвостосховище залишається практично вторинним родовищем вище названих елементів, у т.ч. недовилученого золота.
Кольорові метали знайдено в вищезгаданому Мужіївському золотополіметалічному родовищі (свинець, цинк), яке експлуатується, а також у Берегівському свинцево-цинковому родовищі, яке ще не розробляється. Рідкісні метали, а саме ртуть і алуніт (з якого одержують глинозем і металічний алюміній) відкрито в 4-х родовищах кіноварі по ртуті (поблизу с. Дубриничі і с. Тур?я Бистра Перечинського р-ну, с. Вишково Хустського р-ну) і в 2 родовищах алунітової руди (Берегівському і Біганському Всі ці родовища не експлуатуються. Крім цього, в межах Закарпатської рудної провінції виявлено перспективні ділянки на германій .
Горючі корисні копалини представлені у Закарпатті трьома родовищами бурого вугілля (Ільницьке, Лохівське та Кривське). Розвідано також родовище германієвовмісних легнітів (Біганське) і 4 родовища газу (Солотвинське , Русько-Комарівське , Королівське та Станівське ). Загальні запаси бурого вугілля і лігнітів складають 39 млн. т. Вміст германію в лігнітах складає в середньому 182 г/тонну. Це єдине на Україні розвідане родовище цього надзвичайно важливого для різних галузей промисловості напівпровідникового матеріалу. Із родовищ бурого вугілля незначний видобуток ведеться тільки на Ільницькому родовищі відкритою розробкою.
Гірничохімічні корисні копалини представлені в області наступними родовищами.

  1. Солотвинським родовищем кам’яної солі з затвердженими запасами понад 347 млн. т. В останні роки обсяги добування суттєво скоротилися і становлять близько 200 тис. т кухонної солі, яка експортується і в інші країни. Відомі також родовища цієї сировини Тереблянське та Олександрівське і понад 30 пунктів солепроявів (Олександрівське, Боронянське та інші).
  2. Двома родовищами сировини для вапнування кислих ґрунтів (Новоселицьким родовищем мергелю  і Свалявським родовищем вапняку .
  3. Родовищем бариту. Це Біганське барито-свинцево-цинкове родовище з розвіданими запасами 5,7 млн. т руди і вмістом бариту 34%. Родовище готується до промислового освоєння.
  4. Шістьома родовищами білих і забарвлених глин для виробництва мінеральних фарб. Експлуатуються тільки два з них, а саме: Оноцьке родовище білих глин (Виноградівський р-н), в якому добувається сировина для виготовлення кахельних камінів та Малоком?ятське родовище забарвлених глин, де виготовляється мінеральна фарба і кахел

Гірничорудні корисні копалини представлені родовищами каоліну, польовошпатової сировини, цеолітів і бентонітової глини. З родовищ каоліну експлуатуються Дубриницьке і Берегівське з запасами 74 тис. т і 4,3 млн. т, відповідно. Берегівський каолін має високий ступінь білизни і придатний для виготовлення високохудожнього фарфору і фаянсу.
Сокирнянське родовище цеоліту (Хустський р-н) є одним із найбільших у світі за запасами високоякісної сировини (130 млн. т), яка знаходить широке застосування в багатьох галузях промисловості. Виявлено три сорти цеолітових порід з різним вмістом клиноптиноліту, тобто мінералу з пористою розгалуженою структурою, яка визначає його унікальні сорбційні властивості. Відомі також ще два родовища поблизу с. Липча у Хустському р-ні та с. Водиця у Тячівському р-ні з прогнозним запасом 5,4 млрд. т.
Бентоніти виявлені в трьох родовищах (Вишківському, Горбківському й Ільницькому) із загальними запасами 7,6 млн. т. З них експлуатується тільки Горбківське родовище.
Нерудні копалини виявлені в Кузинському родовищі доломітів (поблизу с. Ділове Рахівського р-ну) з запасами 56,6 млн. т високоякісної сировини. Вона використовується як вогнетривкий матеріал в чорній металургії, може бути використана також у скляній і фарфорово-фаянсовій промисловості.
Будівельні корисні копалини представлені у Закарпатті надзвичайно широкою гамою різних родовищ, з яких відносно багато розробляється. Значна частина цінних будівельних корисних копалин повністю (100%) знаходиться у Закарпатті. Це:

  1. скляна сировина (ліпарит);
  1. облицювальні матеріали з каменю (доломіт мармуризований, туф, андезит , ліпарит );
  2. будівельний камінь (андезит , вапняк , доломіт, пісковик , перлітова сировина ).

В Закарпатській області відомі 62 основних родовища мінеральних вод (рис.6), з яких у Кадастрі мінвод України представлено 39 із 207 в цілому по Україні. Налічується в області понад 360 джерел мінеральної води 30 типів різних за хімічним складом і лікувальними властивостями. Їх загальний добовий дебіт близько 10 тис. м3, з яких у теперішній час використовується близько 15 відсотків. До державного стандарту України “Води мінеральні питні” внесено 19 типів мінвод Закарпаття. В області є майже всі найвідоміші мінеральні води: гідрокарбонатні натрієві, хлоридно-гідрокарбонатні, гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво- магнієві, сульфатні, миш’яковисті, кремнієві. Вони є основним бальнеологічним ресурсом Закарпаття. За відомими аналогами в області маємо 4 родовища типу Есентукі, 3 родовища типу Боржомі і 3 родовища типу Арзні. Окрім цього в області є унікальні мінеральні води, які не мають аналогів, наприклад Кельчинська, Сойминська, Поляно-Квасівська та інші.
Геотермальні ресурси у Закарпатській області розвідані частково. Було виявлено, що надра території Закарпатської області мають підвищену температуру. Ізотермічна поверхня +50о С простежується на глибинах 520-600 м, а на глибині 4,2 км температура надр становить 210о С (Мукачівська свердловина). Тому не випадково геологи виявили на територіях Берегівського, Іршавського, Мукачівського, Хустського і Ужгородського районів чимало родовищ теплих, гарячих і дуже гарячих підземних мінеральних вод. Реальні експлуатаційні запаси потенціалу геотермальних вод Чопсько -Мукачівської западини використовуються для ванн і для пиття.
Є всі підстави вважати, що Закарпатська область має значні перспективи використання геотермальних ресурсів не тільки для лікувльно-оздоровчих цілей, але й для енергетики.  Його сьогоднішнє використання, навіть у частині уже розвіданих родовищ, є мізерним. Так, окрім незначної кількості свердловин, які використовуються водолікарнями, експлуатується Берегівське родовище термальних вод з річним видобутком 182 тис. м3 на рік (спорткомплекс “Закарпаття”). Це складає 10% від розвіданих запасів термальних вод і менше одного відсотка від прогнозованих запасів.
Наявність копалин, на які є значний попит як в Україні, так і за її межами, а також цінної сировини для розвитку виробництв, зокрема скла, фарфору і фаянсу, виготовлення облицювальних плит із мармурів та туфів різних відтінків, у т.ч. і світлих, створює добрі передумови для добування сировини, яка важлива для розвитку промисловості області на власній сировинній базі. Це важливий економічний чинник для комплексного розвитку області.
Однак у цій сфері є проблемні питання, які необхідно вирішувати. Насамперед, вкажемо на необхідність рекультивації відпрацьованих кар’єрів з метою покращення ландшафтів і більш раціонального використання земельних площ. Проблемою залишаються відвали гірничовидобувної галузі і заводів з переробки каменю, якими зайнято понад 1 тис. га земельних площ (при низькій землезабезпеченості регіону). Нагромадження величезних техногенних відкладів, які створюють небезпеку формування в бортах кар’єрів можливих зсувів, селевих потоків, обвалів. Наприклад, таке мало місце у відвалах андезитового кар’єру Кам’яниця (Ужгородський р-н), де сформувався техногенний зсув об’ємом 2 млн. м3. У Солотвинському соляному родовищі в процесі експлуатації також час від часу виникають техногенні проблеми, прояви соляного карсту. Непокоїть те, що біля фабрики з добування золота накопичується хвостосховище поліметалічної сировини. Воно є вторинним родовищем для наступного добування залишків цінних металів та, власне, відходів для будівельної галузі. Вище наведене є несумісне з гармонійним розвитком і раціональним природокористуванням.
Взагалі для області, як гірської території, характерний прояв різних екзогенних процесів, тому до розробки надр потрібно відноситись з урахуванням можливої сукупної дії різних чинників.

Рис. 6. Основні родовища мінеральних вод Закарпаття.

Фізична карта. Корисні копалини

На початок статті

В И С Н О В К И

Після проголошення незалежності Україна відразу заявила про бажання брати участь у Європейських структурах. Президент України офіційно заявив про бажання і намір України стати повноправним членом Європейського Союзу (ЄС). Закарпаття є прикордонною областю України, яка межує з чотирма європейськими державами, які стали членами ЄС. Отже, Закарпаття уже за географічним розташуванням у Центральній Європі попадає в геополітичне і економічне поле інтересів як структур прикордонних територій усіх держав-сусідів і їх партнерів, так і багатьох більш віддалених країн Центральної Європи, басейнів Чорного, Балтійського, Середземного морів, а також Середньої Азії та Китаю. Зокрема через зацікавленість їх структур у міжнародних транспортних коридорах і освоєнні нових ринків товарів і послуг. У найближчі роки прогнозується значне зростання транспортного потоку в напрямку Схід-Захід. Вигідне географічне положення Закарпаття (і України в цілому), наявність розвинутої транспортної інфраструктури і спеціальної економічної зони (СЕЗ) “Закарпаття” можуть стати його значним економічним потенціалом через забезпечення транзитних сполучень і послуг, а успішні перетворення в економіці Закарпаття слугуватимуть напрацюванню шляхів модернізації економіки інших регіонів України. Тобто область могла б бути моделлю адаптації України до Європейської спільноти. Територію Закарпаття пронизують транс’європейські експортні магістралі (газо-, нафто- і продуктопроводи) загальною протяжністю 1700 км. По чотирьох із них транспортується у країни Європи газ, а по двох – нафта. Ці енергоносії експортується із родовищ Росії в Словаччину, Чехію, Угорщину та інші країни. Ще по двом трубопроводам транспортується в Угорщину етилен із Івано-Франківської області і світлі нафтопродукти із нафтопереробних заводів Росії та Білорусії.
Через нашу область прокладено транс’європейську високовольтну лінію “Мир” для передачі електроенергії в Європу. У її використанні зацікавлена і Росія, яка має можливості та домовленості експорту значної кількості електроенергії європейським країнам.
По периметру державного кордону довжиною 467 км (з них 33,4 км – кордон з Польщею, 98,9 км – зі Словаччиною, 130 км – із Угорщиною, 205,4 км – з Румунією) в області діють 18 контрольно-пропускних пунктів та пунктів спрощеного переходу через державний кордон, в тому числі 7 – автомобільних пунктів (з них 6 міжнародних), 7 – для залізничного транспорту (з них 5 міжнародного значення), а також 1 – у міжнародному аеропорті “Ужгород”. П'ять залізничних пунктів перетину кордону обладнані двома стандартами колії: східною та західною. Область має 2 аеропорти: міжнародний аеропорт “Ужгород” у м. Ужгород і перспективніший, але не задіяний“Ужгород-2” у м. Мукачеве. З розвитком промисловості і туризму їх значимість зросте, адже без мобільності перевезень майбутнього у регіону бути не може. З огляду на те, що з аеропорту “Ужгород” літаки залітають на 30 км на територію Словаччини, то перспективнішим є використання аеропорту “Ужгород-2”. Останній, до того ж, має досконалішу злітну смугу і інші технічні засоби, що дає можливість одночасно приймати понад десяток літаків класу “боїнг”, зв’язати автомобільні, залізничні і авіаперевезення вантажів.
З вищенаведеного зрозуміло, що в значній мірі область є транзитною і за ці послуги Закарпаття повинно уже сьогодні заробляти значні кошти. Перспективними є експортні перевезення і по р. Тиса. Між тим, поки що область від транзитних послуг має збитки і екологічні проблеми. Завважимо, що розташування України в зоні перетину геополітичних інтересів багатьох держав проявляється у процесах державного будівництва, посиленні регіональних інтересів. Нажаль, великі держави переймаються не стільки задекларованим сприянням прискоренню еколого-економічних і соціальних реформ в Україні, як розширенням власного геополітичного та економічного простору. Тому Україні потрібно більш рішуче відстоювати свої геополітичні інтереси, напрацьовувати соціально-економічні програми та механізми інтенсивної міжнародної співпраці, європейської інтеграції на засадах відстоювання національних інтересів та взаємного порозуміння з іншими країнами.
Закарпатська область має в теперішній час низький рівень індустріального розвитку. Її частка у промисловому виробництві України складає лише 0,7 відсотка (2005 рік). Водночас, незважаючи на малоземелля (на одного закарпатця у 2,4 рази сільгоспугідь менше, ніж у середньому по Україні), агропромисловий сектор області виробляє близько 2 відсотків валової продукції сільського господарства України. Додамо, що це на землях значно гіршої якості, ніж чорноземи, яких в Україні майже третина світового запасу. Цим порівнянням автор хоче ще раз наголосити, що закарпатці люблять і вміють працювати. І не тільки на землі своїй, але й на чужій, на заробітках. Вони вміють добре будувати і роз’їхалися по всьому світу, щоб прогодувати сім’ї. Водночас вони прагнуть належного розвитку рідного краю, раціонального використання найкращих серед областей природних багатств, мріють забезпечити себе високопродуктивною і добре оплачуваною роботою, благополуччям. Тому хотілось би, щоб влада дбала на ділі, а не декларативно, про гармонійний розвиток Закарпаття і всіх регіонів України. Загальновизнаним пріоритетом стратегічного розвитку Закарпаття є курортно-рекреаційна та туристична галузі. Адже володіє найкращим в Україні комплексом природно-кліматичних ресурсів, історичних, архітектурних та етнокультурних цінностей. Подальший розвиток цієї галузі сприятиме гармонізації стосунків людини з природою, оптимізації природокористування. Однак ця галузь може успішно розвиватись тільки за наявності якісних доріг, належного водозабезпечення та водовідведення, чистоти і привабливості довкілля тощо. Тому розбудова інфраструктури – це друга пріоритетна стратегічна ціль, без якої неможливий розвиток області і у всіх інших сферах, в тому числі з транскордонного співробітництва, яке є значущим з огляду на геополітичне розташування області. Чи не найважливішим пріоритетом розвитку області є розв’язання комплексу проблем людського розвитку: забезпечення населення належним медичним обслуговуванням; доступом до якісної освіти і культури; піднесення суспільної моралі; зниження безробіття та пов’язаної з ним міграції. Від темпів розв’язання цих проблем залежатиме динаміка позитивних змін в різних секторах економіки, яку автор бачить багатогалузевою з продуманим просторовим розміщенням та раціональним використанням природних та людських ресурсів. Важливим стратегічним пріоритетом розвитку області є освоєння власних відновлюваних енергетичних ресурсів, якими область найбагатша в Україні і при цьому найенергозалежніша. Насамперед це гідроренергетичний потенціал гірських річок та геотермальних вод, а частково вітро-, геліо- та біо- ресурсний потенціал. Ця задача повинна вирішуватись у комплексі із задачами протиповіневого захисту, риборозведення, туризму та рекреації, охорони довкілля.
В регіональній політиці уже відбуваються позитивні процеси, які дають можливість області будувати взаємовідносини не тільки по вертикалі (регіон – центр), але й по горизонталі з виходом на широкі міжнародні економічні зв’язки. Цьому сприяло утворення Асоціації “Карпатський Єврорегіон” і багатоточкової спеціальної економічної зони “Закарпаття” (СЕЗ “Закарпаття”). Остання утворена Указом Президента України у 1998 р. строком на 30 років і функціонує згідно Закону України “Про спеціальну економічну зону “Закарпаття”. Асоціація “Карпатський Єврорегіон” утворена раніше за ініціативою прикордонних територій Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, а також сусідніх областей України (Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької) з метою розширення співпраці прикордонних територій у різних галузях. Обидва утворення мають одні й ті ж цілі – забезпечити інтенсифікацію зовнішньоекономічних зв’язків з метою збалансованого економічного розвитку регіону і входження його в економічний простір європейських країн, сприяння залученню інвестицій, створення підприємств із новітніми технологіями, а, отже, виробництво якісної конкурентноздатної продукції і створення нових робочих місць.
Звичайно, це непростий, але посильний шлях для працелюбних закарпатців. Непростий через надзвичайно низький теперішній рівень розвитку продуктивних сил (нижчий за середній по Україні), низьку зайнятість населення і високу трудову міграцію тощо. Посильний з огляду на наявність кваліфікованих трудових ресурсів, цінних природних ресурсів (корисних копалин, лісосировинних, природнокліматичних), унікальних історико-культурних надбань, вигідного географічного розташування і зацікавленості населення різних національностей в інтеграційних процесах з метою поступової реалізації принципів стійкого еколого-економічного розвитку регіону. Саме ці принципи повинні визначати стратегію співпраці світової спільноти у третьому тисячолітті загалом та закарпатців, як її невід’ємної складової, зокрема.

На початок статті

Автор: Поп Степан Степанович
Доктор фізико-математичних наук (1984),
професор (1987),
академік АН технологічної кібернетики України  (1991).

назад>>>