ЗАКАРПАТТЯ. ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Закарпаття - етнічна територія українців на південних відрогах Карпат (за Карпатами) і на прилеглих до них рівнинах. До закінчення Першої світової війни історичне Закарпаття включало майже всі етнічні українські південнокарпатські землі у складі Австро-Угорщини. Воно охоплювало території Марамороського, Угочанського, Березького і Ужанського комітатів (областей - М. Т. ) загальною площею в 17, 9 тис. км кв. Наприкінці XVIII - початку XIX ст. загальна площа українських етнічних територій історичного Закарпаття складала 2-2, 3 тис. кв. км. Саме в цих межах українці Закарпаття прагнули возз'єднатись з Україною у 1919 р., коли "Собор всіх русинів, жиючих на Угорщині" прийняв резолюцію із 7 пунктів. У першому з них проголошувалось, що "Всенародний конгрес угор­ських русинів дня 21-го січня 1919 р. ухвалює з'єднати комітати Мараморош, Угоча, Берег, Уг, Земплин, Спіш і Абуй-Торна з Соборною Україною".
Скорочення українських етнічних територій Закарпаття пов'язане з невпинним тиском на етнічне поселення упродовж багатьох століть. Про розмах асиміляційних процесів свідчить поява значної кількості греко-католиків угорців і словаків. У складі Угорщини в 1930 р. нараховувалось понад 200 тис. мадярів греко-католиків. Нині площа Закарпатської області України займає 12, 8 тис. кв. км.
За переписом 2001 р. в Закарпатській області проживає 1254, 6 тис. осіб, з них українці складають 1010, 1 тис., тобто 80, 51% загальної кількості населення краю. Це дає підстави говорити про етнічно український характер Закарпатської області.
Закарпаття не мало назви, а коли згадувалось місцеве населення, то говорилось про русинів, руський народ, руських селян, уніатський народ, угро-русинський, мадярських русинів, руськослов'ян, карпаторосів, бескидських русинів, підкарпатських русинів, крайнянських русинів, русинів Угорщини тощо. З кінця XIX ст. в угромовній літературі край зрідка називали "Руською Землею", в україномовній і російськомовній - "Угорською Русью", а в чесько- і словацькомовних літературах з 1919 р. - "Підкарпатська Русь".
Назва "Закарпаття", "закарпатські слов'яни" фіксується в працях вітчизняних вчених з 30-х рр. XIX ст. (Ю. І. Венелін-Гуца). Після ратифікації договору між СРСР та ЧСР від 29 червня 1945 року. Закарпаття увійшло до складу Совєтського Союзу, а вже 22 січня 1946 року було створено Закарпатську область України. Нині область часто називають Закарпаттям, хоча далеко не всі етнічно українські землі входять до її складу.
Сліди найдавнішого перебування первісних людей на Закарпатті датуються добою палеоліту, понад мільйон років до нашої ери, і зафіксовані біля селища Королево Виноградівського району. Ранньопалеолітичні стоянки виявлено також в околицях сіл Рокосово і Горяни та міст Ужгорода і Мукачево. Наступні періоди кам'яного, бронзового та ранньозалізного віку представлені величезною кількістю археологічних пам'яток.
На основі аналізу кераміки і ямних поховань археологи фіксують появу слов'янських елементів у Закарпатті вже в І-ІІІ ст. Упродовж наступних IV-V ст. пройшла повна слов'янізація краю. У 560 р. Закарпаття увійшло до складу військово-політичного об'єднання ("славінії") Великої Хорватії. У результаті переселень слов'ян на Балкани з Великої Хорватії виділились дві частини її населення - хорвати і білі хорвати. Останні продовжували проживати на своїй історичній батьківщині (Прикарпатті і Закарпатті). Етнокультурна і політична консолідація населення у складі Київської Русі сприяла швидкому поширенню самоназви "русини" на все давньо­українське населення. Після походів Володимира Великого в Карпати (981 і 992 рр. ) в письмових джерелах білі хорвати не згадуються. Саме з того часу в Закарпатті поширюється етнонім "руські люди", "русини".
Переселення угорських племен і утворення угорського королівства змінило політичну ситуацію в Центральній Європі. Хоча Закарпаття перебувало під політичним впливом Київської Русі, угорські королі вже на початку XI ст. поширили свій вплив на Руїни Середнянського замку (ХІІ ст.)Верхнє Потисся настільки, що в 30-ті рр. XI ст. сформували свої політико-адміністративні центри в Ужгородському і Боржавському замках. Дружина угорського короля Андрія (1046-1062 рр. ), дочка Ярослава Мудрого Анастасія, любила населені русинами землі Закарпаття. Угорський хроніст Анонім з цього приводу писав, що Анастасія любила "Ужську землю", бо "була дочкою руського князя".
Наприкінці 80-х рр. XII ст. Угорщина посунула свої кордони до передгір'я Карпат настільки, що тут поширився її комітатський державнотериторіальний устрій у вигляді Ужанського, Боржавського (з 1261 р. називається Березьким) та Угочанського комітатів.
Після татаро-монгольських руйнувань краю (1240-1241 рр. ) в Закарпатті почали будувати захисні лінії, замки, створювати феодальні маєтки, заселяти землі новими поселенцями. Вже у другій половині XIII ст. згадуються замки в селах Бронька, Довге, Невицьке, Середнє, Королево та містах Ужгород, Мукачево, Хуст, Виноградово та ін.Ужгородський замок (XIII ст.)
Вимирання королівської династії Арпадовичів спричинило розгортання воєн за престол. Королем Угорщини був проголошений французький принц Карл Роберт Анжу. Знать північно-східної Угорщини у 1315 р. повстала і запропонувала престол галицько-волинському князю Леву ІІІ Юрійовичу, внуку угорського короля Бейли IV. У 1320 р. повстання було придушено, маєтки його керівника П. Петуні конфісковано і передано у володіння французькому графу Філіпу Другету. Один з його нащадків -Микола став засновником горянської династії Другетів.
З кінця 20-х рр. XIV ст. в Закарпатті відбувалася колонізація на засадах волоського поселянського права. Перші достовірні відомості про неї датуються 1317 р., наступна хвиля - 1327 р., а в 1334-1335 рр. новаНевицький замок (ХІІІ ст.) хвиля під проводом воєводи Богдана. Русинсько-романсько-німецькі поселенці селились довкола військових замків. У середині XIV ст. навколо Хустського військового замку, за зразком семиградської марки, було створено "Хустську країну", згодом довкола Мукачівського замку - "Мукачівську країну" та ін. "Країни" складали окрему адміністративну одиницю на чолі з виборними крайниками і воєводою.
У 1393 р. Мукачівська домінія перейшла у володіння подільського князя Ф. Корятовича, який володів нею до 1414 р. Він привів з собою певну кількість селян, яких поселив у долинах рік Латориці і Лаборця та в межах Березького і Марамороського комітатів. У часи Ф. Корятовича розвивалось м. Мукачево, перебудувався місцевий замок, розбудовувалися Мукачівський, Грушевський і Краснобрідський православні монастирі. Підтримка Ф. Корятовичем місцевого руського населення та руської церкви залишила глибокий слід в народній пам'яті, в історії Закарпаття.
Упродовж ХV-ХVІ ст. на Закарпатті та в північно-східній Угорщині відбулось кілька селянських повстань. У 1437-1438 рр. в Угочанському і Марамороському комітатах вибухнуло повстання проти великих феодалів і католицького кліру, а в 1514 р. почалось повстання під проводом Д. Дожі. Після придушення повстання такі міста Закарпаття, як Ужгород, Мукачево, Хуст, Вишково, Тячів, Солотвино та інші, були проголошені бунтарськими, на них наклали великі податки. Після розгрому угорських військ у 1526 р. під Могачем Угорське королівство розпалось.Дерев'яний храм у с. Ужок (XVIIIст.) Центральна і східна частина Закарпаття опинились у складі залежного від турків Семиградського князівства. Західні землі Закарпаття опинились у складі Австрії. Штучний поділ краю політичним кордоном викликав часті військові сутички, міграції населення з однієї частини краю в іншу. Війни, грабіжницькі походи, епідемії і неврожайні роки XVII ст. майже повністю зруйнували господарство краю.
Антигабсбурзька війна угорців (1703-1711 рр. ), ареною воєнних дій якої було Закарпаття, завдала величезних руйнувань краю. Після війни цілі села стояли пустками. Поразка угорців у війні поклала кінець поділу краю на дві частини. Закарпаття, опинившись у складі Австрії, зазнало певного економічного піднесення, а діяльність Мукачівського єпископа А. Бачинського та його оточення сприяла піднесенню освіти і культури українців краю.
Революція 1848-1849 рр. і скасування кріпосного права відкрили певний простір для економічного і культурного розвитку населення краю. Але після створення у 1867 р. дуалістичної Австро-Угорської імперії Закарпаття знову опинилось у складі Угорщини, парламент якої у 1868 р. схвалив закон про гегемонію угорців над іншими народами країни.
Історія Закарпаття пов'язана з життям і творчістю видатних діячів науки, культури і освіти. Це поети, письменники, громадські діячі, просвітителі - Андрій Бачинський, Едмунд Бачинський, Василь Довгович, Андрій Дудрович, і Олександр Духнович, Анатолій Кралицький, Олександр Павлович; історики - Іоаникій Базилович, Олександр Бонкало, Василь Гаджега, Антоній Годинка, Михайло Лучкай; художники - Йосип Бокшай, Ігор Грабар, Адальберт Ерделі (Іван Гриць), Андрій Коцка, Федір Манайло; мовознавець Арсеній Коцак. Ціла плеяда вихідців із Закарпаття успішно працювала в галузі освіти, юриспруденції і як державні службовці в Росії - це Михайло Балудянський, Юрій Венелін-Гуца, Іван Орлай та ін. Водночас на Закарпатті працювали чи вели науково-дослідну роботу такі видатні діячі української науки і культури, як Володимир Гнатюк, Яків Головацький, Михайло Драгоманов, Іван Панькевич, Микола Садовський, Філарет Колесса.

Мукачівський замок (XIV ст.)

Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні відкривала шлях до визволення Закарпаття. Але, незважаючи на рішення Хустського "Собору" від 21 січня 1919 року, Закарпаття під назвою "Підкарпатська Русь" 10 вересня 1919 року було включено до складу Чехословаччини. У складі ЧСР Закарпаття упродовж 20-30-х рр. XX ст. пройшло шлях значного національно-культурного піднесення та господарського розвитку.Президент Карпатської України Августин Волошин
В умовах назрівання Другої світової війни, Мюнхенської змови, початків розпаду ЧСР, політичні сили Закарпаття почали втілювати в життя проект автономії краю. Його реалізація 12 лютого 1939 р. привела до виборів Сойму Карпатської України, який 15 березня 1939 року проголосив незалежність Карпатської України. Згідно з Конституцією Карпатської України, українська мова стала державною, затверджено синьо-жовтий державний прапор і гімн "Ще не вмерла Україна". Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина, якому посмертно у 2000 році присвоєно звання "Герой України".
У березні 1939 року угорські фашисти розпочали окупацію Карпатської України, що супроводжувалась терором і концтаборами для українців. Водночас окупанти здійснили геноцид проти євреїв Закарпаття, тисячі українців мобілізували в угорську армію і відправили на фронти.
У повоєнні роки трудівники краю, переживши голод 1946-1947 рр., відновлювали народне господарство за совєтською системою економічного розвитку, ідеологічного тиску і політичних переслідувань.
Нині Закарпатська область перебудовує свою економіку, соціальну і культурну сфери. У краї успішно працює спеціальна економічна зона "Закарпаття", активно діє Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області". На території СЕЗ "Закарпаття" створено 810 робочих місць, до її роботи залучено інвестицій на суму 50 млн дол. США, від її діяльності до бюджетів вже надійшло 45, 8 млн грн. Зараз в області реалізується 83 інвестиційні проекти на суму 255, 5 млн дол. США, працює 440 підприємств з участю іноземного, переважно західного, капіталу.
У краї успішно працюють десятки підприємств.

Обласна державна адміністрація та обласна рада

В області створено необхідні умови для реалізації релігійних потреб населення. Тут діє понад 1470 релігійних громад практично всіх зареєстрованих в Україні релігійних конфесій.
За роки незалежності в області розвинулась мережа освіти нового типу. Нині в краї працює 10 гімназій, 12 ліцеїв, з них 5 недержавні, 20 ПТНЗ, 14 професійних ліцеїв, 19 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, в яких навчається 27 тис. студентів.
У Закарпатті живуть і творчо працюють народні артисти України Степан Гіга, Петро Матій, Клара Балог, Анатолій Філіпов, народні художники Ернест Кондратович, Юрій Герц, Володимир Микита. В останні роки в області успішно реалізуються різноманітні культурно-мистецькі акції всеукраїнського і міжнародного рівнів. Особливо популярні Міжнародний музичний фестиваль "Срібний дзвін", Міжнародний фестиваль театрів для дітей "Інтерлялька", Всеукраїнський пісенний фестиваль ім. М. Машкіна та ряд обласних фестивалів.

Михайло Тиводар,
доктор історичних наук, професор
Ужгородського національного університету