Місто Хуст

Стародавня Хустщина, що розкинулась на берегах Тиси та Ріки, зі своєю незайманою природою, неповторною долиною нарцисів, багата цілющими мінеральними водами, потічками, незрівнянними озерами, екзотичними оленями, буйволами, страусами, чотирма пам’ятниками дерев’яної архітектури 15-18 століття, сімома монастирями, самобутніми народними промислами та мережею санаторно-курортних закладів подарує Вам приємне дозвілля та незабутні враження.

Курортна зона села Шаян – неповторна місцевість з багатою і різноманітною рослинністю. Безвітряна погода, порівняно тривала весна, не спекотне літо, тепла осінь і м’яка зима роблять відпочинок кожної людини незабутнім, сприяють її швидкому виздоровленню. Курорт "Шаян" розміщений біля підніжжя гір великого, середнього та малого Шаяна на лівому березі р.Тиси. Схили гір вкриті буком, сосною та грабом. Клімат курорту відрізняється своєрідністю (клімат гірських котловин). Вулканічний ланцюг гір, який оточує курорт, захищає його від вітрів, формує місцевий мікроклімат з безвітряною м'якою погодою. Та найголовнішим лікувальним факторам тут є численні джерела мінеральних вод, які містять різні макро- та мікроелементи, зокрема залізо, бор і фтор (останній відносять до адаптогенів-радіопротекторів, котрі захищають організм від різних несприятливих факторів біологічних, хімічних, фізичних), зокрема такі дефіцитні вуглекислі гідрокарбонатні мінеральні води як води типу "Єсентуки 4,17", "Боржомі", "Нарзан"; субтермальні та термальні вуглекислі розсоли. Шаян знаходиться за 18 км від м. Хуст, на схилах Виторлаг - Гутинського хребта на висоті 210 м над рівнем моря, розташований на лівому березі ріки Тиси біля підніжжя гори Великий Шаян, що разом із горами Середній і Малий Шаян оточує курортну зону, залишаючи відкритим лише східний напрямок. Завдяки цьому формується своєрідний місцевий мікроклімат з майже безвітряною м'якою погодою. Середньорічна температура повітря дорівнює +8,7 градусів за Цельсієм. Найтепліші місяці - липень і серпень.

Пам’ятки дерев’яної архітектури Хустщини

Дерев’яна церковна архітектура - найцінніша сторінка народного мистецтва нашого краю. Дубових храмів, зведених у XVII столітті в готичному стилі та без єдиного цвяха, крім Закарпаття, мабуть, немає вже ніде.
Церковне будівництво наочно засвідчує збережену впродовж століть належність краю до українського мистецтва і відбиває вплив художнього світу сусідніх народів. У місцевій архітектурній традиції відображається і конфесійна належність різних етнічних груп краю, і його підлеглість у різні часи різним державам. На території Хустського району на сьогоднішній день збереглися чотири унікальні пам’ятки дерев’яної архітектури ХVІІ-ХVІІІ ст. в селах Данилово ( церква св. Миколи Чудотворця, 1779р.), Крайниково (Михайлівська церква і дзвіниця, 1666 - 1668 рр.), Олександрівка (церква св. Параскевії, 1751 р.) та Сокирниця (церква св. Миколи Чудотворця, 1703 р.) , які внесені до Державного реєстру і знаходяться під охороною держави. Це творіння, що велично підпирають високі небеса над Карпатами і здаються повітряно легкими, здатними будь-якої миті здійснятися за хмари. Але вони не роблять цього, бо корінням тримаються грішної землі та грішних її людей, спокутуючи гріхи тих, хто зводив ці храми.
Унікальність цих споруд складає їх подібність по формі, стилю та розташуванню в одному регіоні, майже на однакових відстанях одна від одної, що складає близько трьох кілометрів. Разом з тим, кожна відрізняється одна від одної плановими розмірами та архітектурною виразністю, вони репрезентують знамениту готику Потисся.
Місця закладки храмів були вибрані по всіх традиційних принципах храмобудування: як правило, на підвищеному рельєфі, на продовженні або пересіченні композиційних вісей (напрямках), орієнтовані вівтарем на схід. Матеріалом для будівництва храмів були дубові ліси, що оточували навколишні села і низинні території Потисся.
... Проходили віки, мінялися покоління і держави, а вони – свідки духовності наших предків, - стрімко і велично знялися вгору, щоб стояти так вічно і зверхньо дивитися на суєтність буденного довкілля, бо були уособленням людського безсмертя. Ними милуються, їм вклоняються, в них вінчались і молились Всевишньому наші предки.
Дерев’яні церкви є пам’ятками нашої присутності в історії, джерелом величезної естетичної втіхи й нарешті – найбільш привабливими об’єктами туризму.