Місто Свалява

Свалява – старовинне поселення, котре вперше згадується у документах XII століття. Однак археологічні розкопки свідчать, що територія міста і його околиць була заселена людьми ще в епоху неоліту й бронзи. Перша згадка про село Золоа в латинському тексті зафіксована ще в 1236 році. Вірогідно, що назва міста походить від назви річки Свалявка. Цю версію відносять до тих часів, коли сіль з „Сільнички Європи” – Солотвина вивозили в сусідні краї, і на берегах річок Свалявка і Латориця був перевалочний пункт. Інша версія назви міста пов’язана зі слов’янським походженням слова сіль. У цьому місті знаходяться соляні мінеральні джерела. У різні часи поселення називалося Золява, Солява, Сольва.
А виникнення Свалява відносять до часу східнослов’янських поселень в долині річки Латориці. Через Верецький перевал вони підтримували зв’язки зі спорідненим слов’янськими племенами, що жили на сході від Карпат.
Свалява належала багатьом магнатам та феодалам. У другій половині XIII століття, як про це свідчить королівська грамота, вона знаходилася „по той бік” засіки (кордону), тобто входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше землі знову переходять до рук різних угорських феодалів. Нескінчені сварки та війни середньовічних землевласників, жорстока експлуатація призводили до зубожіння і розорення селянства.
У 1703-1711 роках свалявці брали активну участь у повстанні курців – антифеодальному і національно-визвольному русі в Угорщині проти Габсбурзького панування. Після придушення повстання Свалява переходить у власність королівського двору. У 1728 році місто, з прилеглими селами, багатими лісами й полями, прибрав до своїх рук граф Шенборн-Бухгейм.
У 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Починається будівництво доріг і мостів, використовуються мінеральні джерела – граф здає їх в оренду. У цей час в місті починає діяти молотарка, лісопильна, відкривається винокурня. А в 70-ті роки XIX століття організовується склотарне виробництво. У 1910-1911 роках акціонерне товариство „Сольва” побудувало у Свалява лісохімічний завод. Його продукцію вивозили до Угорщини, Австрії та Німеччини.
Однак просте населення страждало від великих податків, боргів, навіть голоду. Часто люди шукали порятунку за тридев’ять земель – у США, Канаді та Бразилії. На захист свого народу від панування чужинців виступали безстрашні опришки. Далеко за межі Верховини розносилися легенди про Олексу Довбуша, Миколу Шугая, які у багатих відбирали а біднякам віддавали. Робочий люд піднімався на боротьбу проти можновладців. У 1911 році відбувся великий страйк робітників лісохімічного заводу „Сольво”, а в 1917 році – масова демонстрація.
У листопаді 1916 році у Свалява утворено Народну Раду, яка вимагала возз’єднання Закарпаття з Україною. Проте мрія народу здійснилася лише в листопаді 1944 року, коли свалявці одностайно поставили свої підписи під відповідним Маніфестом.
Цікава історія символіки міста. Перша відома на сьогодні гербова печать датується 1804 роком, одначе вона ідентична емблемі міста Берегова (лев із шестикутною зіркою). Печатка 1848 року – більш демократична. Зображена на ній постать зайнята відправкою води в інші райони, що відповідає дійсності. Печатки 1843-1878 років слугували основною для створення сучасного герба Сваляви.
Край відомий оригінальною пам’яткою архітектури XVII століття. Це дерев’яна церква в колишньому присілку Бистрому. Ще одним доказом давньої історії міста є пам’ятка природи – дуб у центрі Сваляви, вік якого сягає майже 500 років.